Марія Іллівна Божинська

Марія Іллівна Божинська

На жаль, міцні морози не дозволили нам провести заплановані зустрічі з остарбайтерами в школах, та й самих героїв наших історій ми не хотіли турбувати в ці холоди. Але ось температура піднялася, і ми продовжуємо ретельно обходити Костянтинівку в пошуках людей, які побували на примусових роботах під час війни в Європі. Продовжуємо відкривати для себе та майбутніх поколінь історії їх життя та поневірянь.

Добре, що до пошукових робіт підключилися педагоги і діти з інтернату № 1. Вони обійшли і зібрали відомості про остарбайтерів, що проживають неподалік від школи. Сьогодні ми зупинимося на людині, яку багато хто в нашому місті знають і згадують добрим словом, як працівника міської нотаріальної контори. Майже 40 років пропрацювала в ній Марія Іллівна Божинська. Однак, у чому вона впевнена, її ніколи не взяли б на цю специфічну роботу, розкрій вона правду, де була під час війни. А ми і самі були здивовані - серед тих, з ким ми розмовляли, в післявоєнні роки люди влаштовувалися на важкі роботи на бетонному, металургійному, хімічному та інших заводах.

Народилася М.Божінська в селі в Запорізької області. Звідти і відправили її з трьома дівчатами з села в червні 1943 року у «Фатерлянд». Разом з однією з землячок потрапила вона на роботу до бауера в господарство Маріенфільд біля міста Шнайдемюлле. Господарі, літнє подружжя, жили у великому добротному будинку. У них було багато землі і всі остарбайтери працювали в полі. В основному садили, пололи, прибирали, здавали на зберігання картоплю. Тому й їли, в основному, одну бульбу.

Жили в бараці, разом з родиною поляків і двома невідомими хлопцями. Окремо жили радянські полонені - молоді хлопці, 5 чоловік. Їх ніхто не охороняв. Дівчата з ними спілкувалися. У них було радіо, і іноді вони повідомляли деякі новини.

У вихідні сиділи вдома. Взимку перебирали картоплю, прибирали у підвалах. Працювала Марія там до лютого 1945-го. Військових дій у цій місцевості не було, танків, літаків не бачила. Просто, одного разу проходили поряд якісь вояки і сказали, що їх звільнила радянська армія.

Жінка не дуже хотіла про це говорити, але її дочка розповіла нам, що наші солдати вели себе тоді, м'яко кажучи, непристойно - грабували і гвалтували. Але Марія сподобалася одному солдатика, і він майже дві доби охороняв дівчат, щоб їх не образили.

Стоп, сказали ми собі, такого ми від остарбайтерів ще не чули. Але ж, минулого тижня про це розповідав Кисельов у передачі «Велика політика», в гостях у якої були митці та артисти нового російського фільму «Чотири дні в травні»! У фільмі показані не тільки наші гвалтівники, а й наші, хто з цими насильниками бився. Ось такий збіг. Тут і в кіно ходити не треба.

Марія Іллівна скупа і скромна в розмовах. Каже, що її в нотаріальній конторі ніхто не питав, а вона нікому й не розповідала, що працювала в Німеччині. Не обманювала, а просто не розповідала. Але від своїх рідних вона нічого не приховувала.

Нам особливо приємно написати про те, що дочка нашої героїні, яка з нею і проживає і підтримує її, - відомий у нашому місті людина, директор УТОСу Людмила Павлівна Малініна.