Баллада про улицы, демонстрацию и канализацию

Великий американський чорношкірий письменник Ричард Ранг, що певний час був членом Компартії США, розповідає в «Американському голоді»: «Послухаєш комуністів й відкриється тобі фанатична нетерпимість умів, закритих для нових ідей, нових фактів, нових почуттів, нових позицій, нових натяків на можливі способи життя. Вони таврували книжки, яких ніколи не читали, людей, котрих ніколи не знали, ідеї, які їм годі було осягнути, й доктрини, яких неспроможні були сформулювати. Комунізм заморозив їх навіть на ще нижчому рівні невігластва, ніж вони перебували до зустрічі з ним».

Момент взяття влади у жовтні 1917 р. більшовики довго називали, услід за Леніним, переворотом. В листопаді 1997 р. під враженням святкування в нашому місті 80-річчя жовтневого перевороту, спостерігаючи через вікно ходу, поранених комуністичною ідеологією, національно-кастрованих людей, вирішив якось відзначити цю подію. Вони несли криваві прапори і нагадали мені слова поета: «Поборники цвета, не ржавчина ль это? В умах и газетах…» Мені стало шкода, переважно, стареньких шкарбунів. Адже, це збочення від власної життєвої катастрофи. Віршів я раніше ніколи не складав. Але, під ту, майже похоронну музику, склалось дещо, схоже на баладу.

Вже десять років поспіль каналізація на вулиці Калініна виходить назовні і тече смердючою рікою. Так було й того разу. Тепер прогулятись цією вулицею можна лише у протигазі. Можливо костянтинівську каналізацію треба перейменувати на калінізацію. Тоді ще возив людей трамвай. Так і пролежали десять років в моєму архіві ці, звичайно, недосконалі вірші. Прошу читача не судити мене суворо. Згадав про них напередодні 90-річчя жовтневого перевороту, який приніс людству так багато страждань. Знову, як і тоді 7 листопада, пройшла повз мої вікна так звана демонстрація. Нарахував 167 переважно літніх людей, разом із музиками. Небагато, і це дає надію на майбутнє.

По улице Калинина
Течёт калинизация.
В колодце очень тесно ей,
И скучно в нём сидеть,
Но не сочтите, граждане,
Что это провокация —
Каприз такой невинный:
На праздник поглядеть!

А по центральной улице,
Проспекту Ломоносова,
На праздник на октябрьский
С знамёнами вперёд
Идет колонна мощная
Из бабушек и дедушек,
Считал, со счёта сбился я,
Не более двухсот.

Идут они все хмурые —
Все из страны коммунии,
Давно уж заблудились
На долгом на пути.
Но завещал им Ленин
Идти и слепо верить,
Не рассуждать, не думать,
Сметать все на пути…

Идут они похожие
Все, как один, обмануты,
Неважно все обутые,
С починки уж давно…
Идут они колонною
Уже не агрессивные,
Вспять повернуть им хочется,
Но время их ушло.

Им жалко, что народишко
Гуляет беспрепятственно.
Гуляют их противники,
Держать, мешая шаг.
И нет на них ни Ленина,
Ни Сталина, ни Берии,
Нет даже учреждения
С названием ГУЛАГ.

Им не нужны движения,
Планеты прогрессивные.
Нужна им лишь теория —
Известный манифест:
Про трудовые армии,
Про голод про искусственный,
Про партноменклатуру,
Что очень сытно ест.

Нужна страна колхозия,
Где даже блохи общие,
Где вольным ты становишься,
Когда ложишься в гроб.
Там вдоволь намечтаешься
Про коммунизм, про будущий,
Кабы пахал бы кто-нибудь,
И все бесплатно чтоб.

А улица Советская
В длину вся растянулась.
Трамвай по этой улице
Колесами визжит,
А та канализация,
Которая с Калинина,
Коричневато-черная
Уже не так бежит.

И вот река зловонная,
Как бабушка, уставшая,
Вконец вся обессилила,
Замедлив резвый бег,
Разлилась между рельсами,
Заполнила колдобины,
Почти остановилась,
Как будто на ночлег.

А воздух улетучился,
И кислород испортился,
И запах от заводов
Уж не тяжеловат.
С рекой канализации
Уже не может справится
Свинцовой пыли сладкий
Особый аромат.

И вот на эту улицу
Из дома очень серого
С ведерком подозрительным,
Моча на цвет, как мёд.
Чуть-чуть хромая, старая
С оглядкой вороватистой
В галошах лакированных
Старушечка идёт.

Ведёрко шустро выплеснет
И ждёт почтарку с пенсией,
Ругая демократию,
Кино и молодежь.
Мол, не такие были мы!
Коммуны слуги верные,
Не шибко-то ученые —
Таких уж не найдешь!

Меж тем моча вонючая
Меж рельсов испарялась,
И город погружался
В тоску и духоту.
Здесь даже свежий ветер
Меж улиц затерялся,
Запутался в названиях,
Искал совсем не ту…

Советские и Ленина,
Калинина и Кирова,
И очень популярной
Розы Люксембург
Сменить бы на Тенистые,
Свободные и Чистые,
Тогда б канализация
Покинула б нас вдруг.

Неправда бы покинула,
И очереди сгинули,
Где населенью нищему
Субсидию дают.
А терриконы мусора
И пьянство с наркоманией
Совсем бы не остались,
Ну, разве что, чуть-чуть.

Журналіст Ірина Негребецька в “Урядовому кур’єрі” № 154 від 23.08.2007 р. зауважила: “Нашу юнь вже ніколи не гнітитимуть малозрозуміла їм ностальгія декого зі старших за країною, яка жорстоким партійним циркуляром, гулагами і голодоморами утверджувала тоталітаризм, нівелювала нації і народи, мови і культури, спотворювала назви міст і сіл, від Карпат до Курил насаджувала одноликих грязно-кам’яних ідолів. Зрештою банкрутом виявились носії ідеології, які понад сім десятиліть поспіль через голод, кров, знищення інакомислячих, возвеличували себе, як розум, честь і совість цілої епохи. Бо загальновідомо: розум дається природою, а честь і совість — то результат виховання в сім’ї та суспільстві, й нікому не дано узурпувати ці високі принади людської душі”.