Так хто ж врешті-решт ішак?

Закінчення. Початок в № 29.

«Цілковито серйозно стверджується, що історія людства починається з туркменського народу — загального прародителя всіх народів і культур. Саме туркмени, як виявляється, винайшли і колесо, і метал.

Поруч із цими «науковими відкриттями» містяться й особисті міркування та поради батька нації своєму народові. Лише один приклад з другого тому «Рухнама»: «Якщо хочете, аби в жінки народився хлопчик, треба, коли вона завагітніє, годувати її виключно м’ясом дворічного барана, кастрованого в ранньому віці».

Формальні ознаки культу особи президента перевершили все, що досі знало людство. Його ім’ям перейменовано не лише міста, вулиці, лікарні, порти, сквери й спиртні напої — перейменовано навіть місяці року. Січень тепер гордо носить ім’я Його Самого, квітень — ім’я його матері, вересень перетворився на місяць Рухнама.

Чинному президентові приписують надприродні здатності, наприклад, здатність викликати дощ. І то не людські плітки, а офіційна преса. 2004 року газета «Ватан» («Батьківщина») надрукувала матеріал, де цілком серйозно розповідалося про появу в пересохлому джерельці Новаг води в момент наближення до нього президента.

Активного озеленення зазнавав лише Ашгабат — за рахунок купівлі й висаджування пальм (які там ніколи раніше не росли), придбаних, як стверджують інтернет-видання, за ціною 5 тис. доларів штука. При середній офіційній зарплатні у 80 доларів і реальній — у 15, любов президента до пальм обійшлася країні дещо дорогувато.

Проблему пташиного грипу, наприклад, з огляду на відсутність ветеринарних служб у країні, також десять років тому розформованих указом президента (на всю країну лишилося кілька госпрозрахункових, й вони не по кишені пересічному громадянинові) влада вирішує саме таким чином — коштом життя тварин. Наприкінці 2005 року в країні розпочато відстріл собак і котів. І це ще по-людськи. До того собак, яких президент чомусь дуже не полюбляє, знищували менш гуманно: їх кидали до глибоких ям, де й чавили — живих особливим пресом. Недочавлені певний час вили.

Разом зі згадуваним вище звільненням учителів у листопаді 2000 року, звільнено було й лікарів, за різними даними, — від 11 до 15 тисяч. Систему медичного обслуговування на селі було ліквідовано повністю. З урахуванням того, що населення цієї країни в переважній більшості проживає саме на селі, наслідки такого кроку не забарилися. Однак мешканці міст без сюрпризу не лишилися. Повсюдно професійних медичних сестер, акушерок і фельдшерів було замінено солдатами строкової служби.

Заклади охорони здоров’я, які ще лишилися, було переведено на самофінансування. Унаслідок медпрацівники мусять власним коштом закуповувати необхідні препарати й обладнання, проводити ремонт лікарень. Що це за обладнання, яким є закуплений на зарплатню лікаря асортимент препаратів, здогадатися не важко.

За повідомленням Європейського центру здоров’я перехідних суспільств та Лондонської школи гігієни й тропічної медицини, 2004 року Міністерство охорони здоров’я Туркменістану видало секретні інструкції, якими заборонило лікарям обговорювати та діагностувати небажані хвороби — гепатит, черевний тиф, холеру, СНІД, чуму, кір, туберкульоз, малярію тощо.

Заборона «небажаних діагнозів» призвела до того, що при наявності хвороб невідомої етіології, спричинених, як припускають, хімічними добривами та отрутами, що їх використовують при обробці бавовняних полів, належне лікування не провадять і люди хворіють місяцями. Особливо страждають вагітні жінки й діти. Що не дивно, оскільки примусову дитячу працю широко використовують при збиранні бавовни. Ще за радянських часів цими фізичними вправами було замінено кілька осінніх місяців шкільного навчання. Така практика збереглася й удосконалилася. В інтерв’ю московському кореспондентові керівник відділу народної освіти Лебапського велаята розповіла, що, якщо у зв’язку з поганим станом дитини батьки не відпускають її на поле, наряд правоохоронців забере її примусово. Забирають дітей, починаючи з 10 років. Під час роботи годують комбікормами. Діти повертаються додому знесилені. За їхню працю їм практично нічого не сплачують. Натомість норма виробітку на дитину — 20 кг бавовни на день. Через надзвичайно високий рівень безробіття чоловіки самі змушені відправляти дружин на панель.

Звістка про фактичне скасування пенсій у Туркменістані, на відміну від іншої інформації про цю країну, нарешті потрясла світ. Стало відомо й про трагічні випадки, коли літні люди, не витримавши звістки про позбавлення їх останніх жалюгідних засобів життя, помирали від серцевих нападів.

За даними туркменського Національного інституту статистики та інформації, на кінець 2002 року у країні було 6% пенсіонерів. На сьогодні їх, напевне, ще менше. Виходячи з офіційно заявленої кількости населення в 6,65 млн (припускають, що реальна цифра значно менша — 4,6 млн), кількість пенсіонерів не перевищує 400 тис. За словами ж міністра соціального забезпечення Бібітач Векілової, унаслідок реформи понад ста тисячам пенсіонерів виплату пенсій скасовано, ще 200 тис. отримуватимуть пенсії меншого розміру. Тобто «реформа» торкнулася практично всіх.

Однак не це було головним у пенсійних новаціях 2006 року. І навіть не збільшення на 2 роки пенсійного віку — до 57 років у жінок та 62 роки — в чоловіків. Хоч і тут є про що замислитись, адже тривалість життя в нинішньому Туркменістані найнижча серед країн СНД й одна з найнижчих у світі — 61 рік (порівняймо: в Україні 66,3, Росії — 67,5, Узбекистані — 63,90. Чоловіки ж живуть менше за жінок, і середня тривалість життя туркмена — 57-58 років. Отож ризик не дожити до пенсійного віку в чоловіків є цілком реальним.

Головна ж родзинка чергового нововведення полягала у стажі, який дозволяв отримувати пенсію. Зазначені в законі 20 років стажу, обов’язкових для жінок, і 25 — для чоловіків аж ніяк не збігалися з календарними роками. 20 років — це роки, складені з виключно робочих днів, без урахувань вихідних і святкових днів, відпусток (у тому числі з вагітности та догляду за дітьми), лікарняних тощо! За підрахунками, 25 номінальних років фактично складатимуть 39 реальних. Ті ж, хто зазначеного стажу не мають, пенсії втрачають. Узагалі. Так просто, з огляду ж на масове безробіття, яке триває роками, потрібного стажу знайдеться мало в кого.

Ба більше: для селян до часу, який не враховуватиметься у стаж, потрапили і «...п’ять зимових місяців, коли селяни не працюють»! Що ж, Богу дякувати, що президентові не спало на думку відраховувати з робочого стажу час, який людина проводить уві сні. Та ще — не вечір, і досконалості немає меж.

Одразу ж з уведенням закону в дію Кабінету Міністрів було дане розпорядження тимчасово — до остаточного розв’язання проблеми з селянами — припинити виплату їм пенсій, оскільки вона їм наразі ... непотрібна. Заразом на найвищому рівні пролунало припущення, що за два роки інститут пенсій може бути скасований для всіх. За непотрібністю. Поки що ж встановлено, що пенсія конче непотрібна інвалідам. За законом право на неї вони вже втратили.

І ще один нюанс. Пенсію матимуть лише ті, хто відпрацював весь свій стаж на території Туркменістану й може це довести. Отож з претендентів на пенсію автоматично виключаються не лише прибульці останніх 20 - 25 років (особливо ті, хто приїхав сюди після отримання країною незалежности), а й ті, хто працював на підприємствах, хоч і розташованих у Туркменістані, однак союзного підпорядкування. Їх давно немає. Підтвердити свій стаж довідками люди не зможуть за будь-яких умов.

«Ми не повинні годувати дармоїдів!» — так підсумував свій революційний почин Великий Вождь, звертаючись до міністрів. У відповідь же на численні скарги пенсіонерів президент терміново вдосконалив закон. Згідно поправці ті, хто бажає отримувати пенсію у незмінному розмірі, мають надати відповідні довідки, якими посвідчено наявність у них безперервного стажу впродовж 38 (!) років. З усіма вирахуваннями «зимових днів». Якщо ж довідок не буде, то органи соцзабезпечення мають забезпечити повернення грошей, виплачених пенсіонерові за останні два роки. Президент також підтвердив, що пенсії не виплачуватимуться й тим, хто має дітей, старших за 18 років, адже «діти повинні утримувати батьків».

За словами німецького експерта з Центральної Азії Міхаеля Лаубша, наслідком рішень Ніязова стала смерть багатьох пенсіонерів, і морґи в містах переповнені людьми, померлими від інфарктів.

І, видається, справа тут не в спустошенні державної скарбниці, адже в такому ж ісламському нафтоносному Кувейті рівень життя населення — найвищий у світі. Видається, доведення країни до дикунського рівня, винищення свого народу різноманітними засобами й під різноманітними приводами — цілком свідома політика, мета якої — перетворення населення на неосвічену рабську масу й винищення тієї його частини, яку манкуртизувати неможливо, яка пам’ятає інші часи й інші порядки.

Наостанок — про добрі справи батька всіх туркмен. З середини 90-х споживання газу, електроенергії, води й солі в країні — безкоштовне, плата за комунальні послуги й громадський транспорт є майже символічною. Рештою народ розплачується за безкоштовний сир у мишоловці. Мрія тих, хто ностальгує за радянським минулим — дешеві соціальні послуги, — зреалізувалася в цій країні найрадикальнішим чином. Та чи добре вимирати, користуючись безкоштовним газом? А ще краще — безкоштовною водою, яка, оминаючи крани в оселях пересічних громадян, уся пішла на розкішні фонтани столиці!

Руйнація освіти, науки, культури. Зведення освічености нового покоління до елементарного мінімуму з одночасним навіюванням ідеї винятковості туркменського народу. Винищення старого покоління.

Перед нами картина становлення ще однієї з форм тоталітаризму, в якій поєднано найгірші риси фашистської та комуністичної диктатур з особливостями східних деспотій. Перед нами картина ще одного потворного соціального експерименту, в якому народ виконує роль біомаси. Не випадково в пресі відзначається дивовижна суголосність найпоширенішого в країні гасла «Халк, Ватан, Туркменбаши» — «Народ, країна, вождь», яке можна зустріти на вулицях не рідше за зображення президента, з нацистським «Один народ, одна країна, один фюрер». Як і 80 років тому, світ вважає, що це його не обходить, і задля власних тимчасових зисків ручкається з диктатором.

І хоч би які перспективи забезпечення власної незалежности й економічної безпеки обіцяли стосунки з цим диктатором, вони — не лише аморальні й неприйнятні для держав, що стоять на позиціях демократичних і загальнолюдських цінностей. Вони — політично безграмотні. І вони ще можуть відгукнутися з силою, про яку світ, попри весь його тяжкий досвід, ще не підозрює».

А в нашому місті є вулиця, яка має назву — Ашхабадська. На честь сучасного Ашгабату з його сучасним феодалізмом.