Плакала киця на кухні...

В листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України «Про День української писемності та мови». В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця.

Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу. (О.Олесь).

Українська мова - державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українську мову вважали рідною 67,5% жителів України, що на 2,8% більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення, у порівнянні з минулим переписом населення цей показник знизився на 3,2%. Частка інших мов, які були вказані в якості рідної, становила 2,9%.

Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї. Спільно з російською і білоруською мовами вона входить до східнослов’янської підгрупи слов’янської групи мов (до західнослов’янської підгрупи входять словацька, чеська, польська, кашубська, верхньо- і нижньолужицька мови (Німеччина), до південнослов’янської - словенська, македонська, болгарська, сербська, хорватська і старослов’янська мови).

Історію української мови починають від праслов’янської (спільнослов’янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов’янська доба тривала близько 2000 років.

Безперервність історичного розвитку етносу на українських землях від середини І тис. н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов’янської мовної спільності в цьому ареалі почав формуватися український етнос і відповідно - українська мова. Вона перейняла від праслов’янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов’янських мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.

Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов’янських слів: спільноіндоєвропейська лексика (батько, матір, сестра, дім, вовк, бути, жити, їсти тощо); праслов’янські слова (коса, сніп, жито, віл, корова, ловити тощо); власно українські слова, наявні тільки в українській мові (кисень, водень, мрія, зволікати, зайвий, байдуже, примхи, перекотиполе тощо); запозичення з інших слов’янських мов (з білоруської - розкішний, обридати, нащадок, з польської - перешкода, недолугий, дощенту, обіцяти, цікавий, гасло, міць, шлюб, раптом, принаймні тощо; з чеської - брама, огида, ярка, паркан, карк; з сербської - хлопець; з болгарської - храм, глава, владика, сотворити тощо). Решту лексики складають більш пізні запозичення, серед яких найбільше з мертвих класичних мов - давньогрецької, латини і старослов’янської. За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато русизмів, які часто вводилися без адаптування до вимог граматичної системи. Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Але загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові слова творяться на базі вже існуючих.

Що ж відбувається з українською мовою на наших теренах?

Як повідомило УНІАН лідер партії регіонів Віктор Янукович обурений, що на сході України дітей змушують вивчати українську мову і називає це «знущанням». Про це він заявив 30.10.2008 р. в Донецьку, виступаючи на ХІХ обласній конференції Партії регіонів.

Кажучи про «функціонування російської мови на російськомовних територіях», Янукович зазначив, що «студентів з південного сходу України стало набагато менше через одну причину, що вони не можуть пройти тести українською мовою. Люди, навіть діти, які пішли до першого класу, і ніколи не говорили українською, зазнають знущань. Їх зараз змушують розмовляти українською мовою. Вони приходять додому, плачуть і не хочуть йти до школи» - емоційно докладав Янукович.

Журналісти «Української правди» зазначили, що Янукович виступив адептом з расової і етнічної неповноцінності населення третини України, мовляв, донеччани ніякої мови, крім російської, не втямлять. Українські буржуазні націоналісти на додачу до української і польської вільно володіють російською мовою, а нащадки пролетарів від української мови гірко плачуть.

Нам би усім заплакати, якщо згадати, що родом з цих місць Іван Дзюба і Іван Світличний, Юрій Литвин и Петро Григоренко – список легко продовжити на всю сторінку.

Це оббріхування наших дітей. Один з них родом з Севастополя переміг у конкурсі з української мови. В них високий рівень інтелекту, незалежно від місця народження. І вони не винні, що в них такі батьки і такі вчителі. А починати потрібно від того віку дитини, коли вона ще белькоче на своїй дитячій мові. І вчити дитину не дебільним віршикам для ідіотів на кшталт:

Я маленькая девочка
Я в школу не хожу,
Я Ленина не видела,
Но я его люблю.

А потрібно згадати Івана Франка і його чудовий дитячий віршик, який викладу, можливо неточно, по пам’яті:

Плакала киця на кухні,
В неї очиці попухли:
«Кухар сметанку злизав,
На мене, кицюню, сказав».

І у нашому місті є визначні «знавці» української мови. Утім, плачуть не вони, а читачі їхніх опусів. Про це я вже писав: «23.02.2006 р. в газеті «Знамя индустрии» була оприлюднена передвиборна програма теперішнього голови нашого міста Ю.М. Роженка українською мовою. Утім, я би не ризикнув мову цього звернення називати українською. Я намагався у цьому зверненні знайти ознаки української мови, та так і не знайшов. Учень третього класу російськомовної школи повинен був би дуже старанно працювати, щоби в такому невеличкому тексті зробити більше сорока помилок». Мабуть автор передвиборної програми вчився в одній школі з іншими проФФесорами.

Тему української мови я вже піднімав у багатьох публікаціях. Ось деякі з них:

«Спочатку було слово» «Провинция» №26 від 27.06.07 р.

«Мова електрички» «Провинция» №40 від 03.10.2007 р.

«Щодо національної гордості» «Провинция»№ 45 від 07.11.2007 р.

«С нашим отаманом не приходится тужить» «Провинция» № 52 від 26.12.2007 р.

«Пісні мені душу тривожать» «Провинция» № 1 від 02.01.2008 р.

«Божий дар не всім дається» «Провинция» № 8 від 20.02.2008 р.

«Мова поезії» «Провинция» № 15 від 09.04.2008 р.

В одній з цих статей я згадував, як влучно про знання української мови ще у 1995 році сказав поет Дмитро Павличко в «Ностальгії»:

«Говорить по-вкраїнськи пан посол.
Хоча прибув до Києва лиш вчора,
А пан хахол, хоч жив на річці Псьол,
Не втне й півслова».

Соромно бути громадянином України і не володіти державною українською мовою.

ЯРОСЛАВ. Yaroslav38@meta.ua