"Кальміюс" знову розмальовує котянтинівське життя яскравими барвами

В той час, коли ми вже готували до друку черговий номер “Провінції” (вівторок 5 листопада), керівники оргкомітету Фестивалю «Кальміюс» Станіслав Черногор (“Фонд розвитку громади”) і Олександра Папина відкривали в Центральній бібліотеці костянтинівський острівець Фестивалю.

Вони подякували нашім управлінню культури та освіти за допомогу. "Це вже 4-й "Кальміюс" і він вдруге завітав до Костянтинівки, - говорили організатори. - Ми вас запрошуємо, та пропонуємо зустрітися з відомими, класними, фантастичними але простими живими людьми - письменниками: Віталієм Запекою (він завдяки війні вивчив мову собак), Сергієм Пантюком (його не треба представляти, зайдіть у Вікіпедію), Костянтином Блошенко (автор неймовірних коміксів про Олексу Тихого), Людмилою Охрименко (з Криму, зараз в Харкові — наша Агата Кристі), Євгенією Пірог (завжди життєрадісна, головна мрійниця країни, теж є у вікіпедії ).

Письменники розійшлися по трьох локаціях — дві для дітей та одна для дорослих. Тому ми побували тільки на “Запеці та Пантюці”. Враження про інших читайте на нашому сайті.

Пантюк розказав про свої книжки, частина з яких вже увійшли до хрестоматії, а деякі до позашкільного читання. Але унікальну “Абетку грибничка” ще ні куди не включили. Тому письменник презентував цю (“неймовірно дорогу — 100 грн.”) книжечку для малят.
На кожну літеру був окремий грив. А ось на “Й” нічого немає. Тому Сергій придумав таке:

Ішли дібровою утрьох Сергійко, Йосип, Майя і говорили: «Кожен йог любити йогурт має…»

— Таких кумедій є мільйон! — Мільйон? А не замало? — Хтось знає, що таке салон? Там продається сало!

Слова ці — дивні двійники, знайти їх можна всюди. — На грип хворіють грибники! — На вербах сплять верблюди!

Отак балакаючи, йшли, минули вже й діброву, і хоч грибів не нагребли, та підівчили мову…”.

Це було дійсне “віршетерапія”, проект, який вигадала поетеса (збірка “страшенно дорога” — 10 грн!) Тетяна Ярошенко:

Яка то страшенна неволя знати свою
Подальшу долю
Три роки. І ще один тиждень.
— Не плач, мила, ну шо ти, тихіше, тихіше…
Вона ревла і хлюпала носом:
— Господи, так все просто.
Просто не йди, не треба, чи мало місць
Під земним небом, де можемо бути разом?
Яким тобі заборонити наказом?
Очі такі мокрі і такі виразні
І відчайдушно:
— Та що ти в тій війні знайшов?
Мовчки взувся.
Поцілував.
Пішов.

Вірші Тетяни увійшли до збірки, яку презентував С.Пантюк (як видавець) “Рядки з передової. Антологія поетів, опалених війною”. До речі, серед включених до збірки метрів є й друг нашої редакції — Влад Сорд, який нещодавно подарував нам свою нещодавно надруковану збірку оповідань “Безодня”.

Здивував новий для нас автор — з дивним прізвищем Запека (Сергій): “Костянтинівка відноситься до єдиного сектору, в якому єдиному я не воював. Як доброволець я пройшов весь сектор В (Волноваха-Маріупіль) та Луганщину. До війни я був фотохудожником-портретистом, що користувався попитом в СНГ. Та й на війні за три роки зняв 10 тисяч знімків, які зараз в музеях та архівах. Але треба було робити підписи.

Потім поступово, непомітно для мене стали з’являтися тексти без фотографій. Так зрозумів, що мені подобається писати. Це щось заразне — якщо почалося, то вже не закінчиться. Писав для себе, виставляв у фейсбук, доки не народилася моя онука. Не знав, повернуся з війни, чи ні, хотілося їй зробити подарунок, бо книжка не зламається і не забудеться. Але я вижив, онука підросла. Я з нею став гратися, постійні жарти, підколки — то й став записувати. Навчав її псувати кашу, виривати зуби, кататися на веліку (якщо в дитинстві менш ніж тисяча підряпин — дитинство пройшло марно!). Завдяки цім шалостям та баловству — мала навчилися читати та писати. Дав друзям друкарям, показав побратимам. Побачив реакцію (у когось дитина не їла суп — прочитала про кашу, зіпсувала сметаною і почала). Я побачив, що є вплив для дітей від 4-х до 80,5 років. Писав навіть коли відправляли на позицію смертників...”.

Отак, народився його самий відомий роман “Цуцик”. Про собаку, який народився під канонаду і вважає ці звуки для себе звичайними (в редакції є — можемо дати почитати).

Ми попросили поділитися своїм враженням від “Кальміюса у нас” керівника безкоштовних курсів вивчення української мови, викладача школи №2 Надію Зубатюк: “Я привезла на зустріч своїх школярів. Для них це було круто — спочатку прочитати книжку письменника, а потім подивитися на нього вживу. Ми чекали на Сашка Дерманського, але й Пантюк, що був замість, був неперевершеним. Він, до речі, пообіцяв приїхати до нашої школи. Ми хочемо, щоб з дітьми розмовляли в школі не тільки вчителя. Але це треба виділити — діти пам’ятають попередній “Кальміюс” та зустріч тут з Дерманським! Це значить, що такі події вириваються за рамки нашого сірого повсякденного життя. Але треба визначити, що приїзд митців такого рівня для нас — це вже не екзотика. І все ж таки хотілося б, щоб такі зустрічі були більш системними.

Наприклад раз на місяць. Тоді всі, кому це цікаве звикнуть та будуть приходити. І не обов’язково це буде Андрухович — багато молодих вкрай цікавих літераторів. Такі заходи обов’язково мають бути і дити повинні на них зростати!".

В.Березін