ЕКОНОМІКА ВІЙНИ. ДРУГА СВІТОВА. ЧАСТИНА 1

Були часи, коли війна сама себе годувала. Олександр Македонський дійшов зі своїм військом до Індії, але де б не був, його військо саме себе забезпечувало всім необхідним за рахунок пограбування місцевого населення. Як казали і через тисячу років після античної епохи: “Війна сама себе годує”.

Лише поява артилерії та стрілецької зброї змінює ситуацію. Бойові припаси: порох, ядра для гармат, пулі, або свинець для їх відливки треба було возити з батьківщини. Або, як у випадку козачих республік Дніпра та Дону, Московія, яка бралась поставляти козакам бойові припаси, намагалась стати для них Батьківщиною. Громадянство в обмін на військову службу. Грошові потоки починають формувати нервову систему війни.

Під час тридцятирічної війни шведський король Густав Адольф створює для своєї армії мережу магазинів. А як забезпечувати всім необхідним — продовольством та амуніцією свою армію в Німеччині? Державне фінансування замінює грабунок місцевого населення? Німецьке селянство багато що може розказати про нову на той час військову логістику.

Під час наполеонівських воєн у Франції починають виготовляти консерви для французьких армій. Але навіть ця найсучасніша на той час технологія не рятує наполеонівську армію від смерті від голоду і холоду під час походу на Москву у 1812 році. На возах з кінською тягою з собою багато припасів не увезеш.

Військову економіку змінює прихід індустріальної епохи. Державні люди в кінці ХІХ сторіччя постійно повторюють: “Для війни потрібні гроші, гроші і гроші”. Життєва ситуація (історичний анекдот) тих років. У винахідника кулемета “Максим”, релігійного американця Хайре Максима виникло сумління: “Чи може це гріх — продати кулемета європейцям? Вони ж там повбивають друг друга. У них же там війни постійні”. Максим йде на консультацію до місцевого американського гуру: “Як бути?” А той йому і відповідає: “Не сумнівайся. Продавай. І хай ці дебіли вбивають друг друга якнайбільше. А ми їм зброю продавати будемо”.

Забігаю наперед. Але коли друга світова лютувала вже майже три роки, американці воювати не хотіли. “Нас ошукали, коли втягнули в першу світову. Уявляєте? Ми воювали під гаслом: “Війна за те, щоб більше ніколи не було війн”. В 1918 ми перемогли, а у 1939, 1 вересня, ті кляті європейці майже у тому ж складі, у тих же коаліціях почали воювати знов, на тих же полях. Нас вже раз ошукали, вдруге американці за чужі інтереси, на чужих континентах вмирати більше не будуть”.

І що тут поробиш, коли 7 грудня 1941 року Японія нападає на Перл-Харбор, а 11 грудня 1941 року Німеччина та Італія оголошують США війну.
В 1941 році Японія виготовила 5.088 літаків, Німеччина - 11.424, Італія — 3.503 літака. Разом десь 19.500.

А США виготовили 26.277 літаків. Як оцінити розумові здібності політичних лідерів країн-агресорів? Скажемо тактовно: 1945 рік вони не пережили. Сталінський СРСР випустив в 1941 15.735 літаків. Незважаючи на напад Німеччини, евакуацію промисловості та тимчасове падіння виробництва авіатехніки. Великобританія виробила в 1941 році 20.094 літака, хоч трошки, але більше, ніж всі країни-агресори разом.

Щоб наш аналіз був більш професійний, скажимо про якісні характеристики літаків. США мали пріоритетом стратегічні бомбардувальники — Б-17, Б-24, Б-32, Б-29. Всі літаки, як бомбардувальники так і винищувачі, були цільнометалеві.

Британія також була забезпечена алюмінієм сповна. Вона також робила ставку на стратегічні бомбардувальники.

Німеччину можна назвати країною, яка була забезпечена алюмінієм в достатній мірі лише для виробництва літаків тактичної авіації, літаків поля бою. Літаків стратегічної бомбардувальної авіації вона не виробляла. Цей факт в достатній мірі пояснює програш Німеччини у битві за Британію в 1940 році. Німеччина вимушена була вести економ-війну, “війну для небагатих”.

Саме таку “війну для небагатих” вимушені були вести Японія та Італія. Всі запаси нафти Японії були менші, ніж нафта та дизельне паливо американського флоту на базі Перл-Харбор. Нафта, яку використовувала американська економіка, відносилася до японської як 100 до 1. А виробництво продовольства як 35 до 1.

На що сподівалася Японія? В 1905 році Японія теж не мала ніяких шансів на перемогу над Російською Імперією. Мобілізаційний потенціал Японії складав всього 700.000 солдат для призову. Мобілізаційний потенціал Росії складав 15.000.000. Втрати Японії перевищували втрати російської армії. Ближче до кінця війни Росія, фактично, воювати ще не починала. Вона просто не могла швидко перекинути війська на віддалений ТВД. Транссибірська залізниця на початок війни ще не була добудована. Але коли в Росії почалася революція і революційні злі клоуни заверещали: “Шеф, всьо пропало”... Коли “суспільство” було налаштовано  антидержавницьким вереском ліберальної преси та революційною антивоєнною агітацією на поразку “царизму”у війні... Революційна пропаганда віддалила “царизм” від Росії.

СРСР не мав в достатній кількості алюмінію. Він був вимушений вести війну для “дуже бідних” крилатим металом країн. Тому облудної альтернативи: “Випускати, чи ні стратегічний літак Пе-8” перед війною наша країна попросту не мала. Зайвого алюмінію не було. Замість Пе-8 ночним бомбардувальником СРСР став фанерно-дерев´яний По-2, який пройшов не тільки другу світову, але і корейську війну. В Кореї По-2 мав на своєму рахунку один знищений нічний реактивний винищувач США, який не розрахував атаку та врізався в землю. Після появи досконалих радарних ночних прицелів на нічних винищувачах США По-2 з лав бойової авіації був вилучений.     

Під час першої світової війни всі зрозуміли — в нову епоху суцільної індустріалізації, воює не армія, воює нація, озброєний народ. Першу світову програла не російська армія, програв народ, російська нація. Нагадаю, нестача продуктів харчування в Німеччині у роки Великої війни була такою, що втрати німців від голоду та наслідків недоїдання у 1917 — 1918 роках склали 700.000 загиблих серед мирного населення. Два роки (1917 — 1918) голодування Німеччини.

І для порівняння, Росія під час першої світової війни не знала карткової системи. Риба, м´ясо, сири та ковбаси так і лежали у вільному доступі, доки не прийшла до влади партія комуністів.      

У лютому 1917 в Петроград не підвезли муки, не в перший раз, в 23-й. Але столицею керувала клінічна ідіотка — дружина царя Олександра Федорівна. З її листів до чоловіка ми знаємо про її рівень компетентності. На вулицях в пролетарських кварталах жінки масово протестують проти нестачі хліба? А чого турбуватися! Через день муку підвезуть. А натовп розійдеться сам. Мороз їх розжене. А жінки, підбурені напередодні 8 березня агітаторами, бо на свято жіночої боротьби “за все хороше проти всього поганого” сам Карл Маркс з побратимом Фрідріхом Енгельсом утворити щось революційне заповідали, - то десь так лютнева революція і крах російської державності і сталися.

Війна в індустріальну епоху тому стала всенародною, що переможе в ній той, хто зможе виробити більше авіабомб та літаків, танків та гармат і всього необхідного для перемоги. Країни антигітлеровської коаліції засипали країни-агресори міліонами тон бомб та снарядів, тому і перемогли. Грати в компьютерні ігри можна безкінечно, але треба знати, що нацистська Німеччина змогла поставити для “Вермахту” лише 1.400 “Тигрів”. Союзники могли собі дозволити втрачати в бою по 5-6 американських “Шерманів”, чи по 5-6 радянських Т-34 за одного “Тигра”. І американці, і ми вважали таке співвідношення втрат переможним. Бо ми невпинно йшли до перемоги. Лавина нашого військового виробництва засипала агресорів і перетворила їх столиці на попелища та на цвинтарі. Перемогу кують на заводах.

І.Бредіхін

Продовження буде