Чиїх будете, пане Мариничу?

Без особливого здивування прочитав новину у фейсбуці про те, що на теренах Іллінівської об'єднаної громади, за сприянням її голови — В.О. Маринича, буде збудовано храм московського патріархату. Але все ж таки злість виникла — скільки можна будувати гундяївських храмів московського розливу? Де нарешті патріотизм, де гідність, де повага до себе та громади?

На своїй сторінці у фейсбуці пан Маринич пише:  «У с.Іллінівка починаються підготовчі роботи по будівництву Храму Почаївської Ікони Божої Матері Горлівської єпархії Української Православної Церкви. Про це домовились на зустрічі з благочинним Іово-Почаївського округу Костянтинівки протоієреєм Вадимом Ільчуком. Визначили розміри ділянки. Храм буде розташован на в’їзді у село з боку м.Костянтинівка, поруч з майбутнім парком».

Володимир Олександрович сором'язливо замовчує той факт, що Горлівська єпархія то є саме московський патріархат. Ще до війни мені якось розказував один член отої секти, що в Горлівській єпархії була навіть посада (можливо й зараз ще є) оглядача регіональної преси. Він її і моніторив. І Провінцію, мабуть, теж.
Інформація про будівництво московського храму, — то початок того, з чого можна наразі зробити висновок про особистість цього чиновника.

Далі — смачніше.

У часописі Провінція, у №30 від 22 липня, було надруковано відкритого листа “головы Ильиновской ОТГ Владимира Маринича Президенту Республики Беларусь Александру Григорьевичу Лукашенко” — “НЕТ ВОЙНЕ В БЕЛАРУСИ”. Ось це звернення, чесно кажучи, мене здивувало.

“Нет войне в Беларуси”, це як ото — “Мы за Мир!” і “Мышебратья!”. А передвиборна підтримка та вихваляння авторитарного тирана, який займає президентську посаду аж з 1994 року, — це діагноз: “совок головного мозоку”. Але те, що Маринич з якогось переляку поліз у внутрішні справи сусідньої держави, тим більше у передвиборний процес, насправді не свідчить про його щирі наміри, бо так робити не можна і, здається, Мариничу начхати і на Лукашенка, і на свою громаду, бо попереду вибори і треба заробляти бонуси.

Як зазначила у своєму коментарі у фейсбуці читачка Провінції Людмила Бойченко: “А чому він звертається до Лукашенка навіть не українською, не білоруською мовою, а мовою іншої країни?”.

Мабуть тому, пані Людмило, що судячи з контексту листа, наш пан Маринич за “руський мир”, він мабуть вважає, що у нас громадянська війна, в якій винні “заграничные кукловоды”, що військові бази РФ на території республіки Білорусь це добре, бо дозволяє зберегти “суверенитет и независимость”, що тут живуть якісь “людожери”, бо як він каже, “Такие слова, как «жизнь, права, жалость, человечность» здесь лишены какого-либо смысла”.

А бажання українців збудувати та жити в правовій, незалежній та вільній країні, що викликало анексію Криму та військову агресію — війну з боку Росії проти України хворого на голову Путіна, — пан Маринич називає “печальным опытом Донецкой области”. При цьому Володимир Олександрович не забуває отримувати зарплатню від українців, яка склала у минулому році аж 657 тис грн.

Але все ж таки треба віддати належне, пан Маринич кохає рідну землю, бо в своєму листі до Лукашенка висловлює бажання “посетить Республику Беларусь, чтобы не только насладиться красотой страны, но и перенять Ваш колоссальный опыт возрождения сельского хозяйства”.

Шановний Володимире Олександровичу, не треба нікуди їхати! У мене на дачі не гірші краєвиди та гарна земля і чисте повітря — приїжджайте, лопата та інший інструмент є!

Як казав Чорний Ворон, коли ти капітулюєш перед московією, тобі згодом настає гаплик, бо гебня тебе виверне навиворіт та й викине; тож потрібно робити вибір. На жаль, як вбачаємо, свій ви зробили на користь окупанта...

Микола Сергієнко, читач.