Спочатку було Слово

Це ви серйозно чи по вкраїнському?
М.Куліш.

Фонетична розкіш, лексичне та фразеологічне багатство, синтаксична гнучкість, величезні словотворчі можливості української мови дістали загальне визнання 1934 року у Парижі на всесвітньому конкурсі краси мов. На цьому конкурсі визначні лінгвісти й мовознавці намагалися досконально дослідити багатство мов усього світу.

На теренах СРСР в той час визнавалася досконалість однієї мови - російської. Тож від України у Франції виступили представники діаспори. На щастя, вони були освіченими людьми і великими патріотами своєї Вітчизни, тож зуміли всебічно показати красу і довершеність рідної мови. Результати таємного голосування членів журі були такими: перше місце визнали за французькою, друге — за перською, а третє за українською. За олімпійським принципом, наша мова виборола бронзу. Отже, українська мова давно на п’єдесталі пошани.



“Ви бачили в шкільних хрестоматіях український переклад Пушкіна? Це ж неприпустимо” — інтерв’ю Б.В.Колеснікова газеті “Дзеркало тижня”. Отже, він ще й мовознавець. Слухав його “рєчь” російською мовою по телебаченню. Враження… Словом, не Гарвард. За його логікою “Дон Кіхота” неприпустимо читати у перекладі українською мовою, тільки іспанською. Та й взагалі, без перекладу були б невідомі шедеври світової класики. Звичайно вірші, та проза найкраще виглядають тією мовою, якою створені. Проте, добрий переклад не зменшує красу, а іноді, навіть покращує оригінальні твори. Порівняйте вірш О. Пушкіна російською і українською. Як в оригіналі, так у перекладі відчувається однакова краса і настрій. На жаль, мені невідомий автор цього чудового перекладу.

Прощай, свободная стихия!
В последний раз передо мной
Ты катишь волны голубые
И блещешь гордою красой.
Как друга ропот заунывный,
Как зов его в прощальный час,
Твой грустный шум, твой шум призывный
Услышал я в последний раз.

Прощай свавільная стихіє!
В останній раз до ніг мені
Ти котиш хвилі голубії
І миготиш в красі ясній.
Як голос друга в час розстання,
Як його тиху тугу й сум,
Почув сьогодні я востаннє,
Твій призивний, журливий шум.

Проте не завжди переклад такий досконалий. Цікаво, що змусило міліцію перекласти з російської “дежурная часть” як “чергова частина”, або “милицейский расчет” як “міліцейський розрахунок?” Хіба не можна ці дурнуваті назви замінити на “міліцейську дільницю” і “міліцейський підрозділ”, або інакше, тільки українською?

Колись в Донецькому університеті замість лекції був час сміху, коли студентка, спізнившись, промовила: “Пробачте, я опіздала!” Звичайно, молодій дівчині можна вибачити, а от коли я слухаю нашого Президента, корні якого безперечно українські, то, при усій повазі до нього, виникає запитання: невже біля нього немає нікого, хто б виправив його українську мову. Він каже замість “надходження” — “поступлення”, замість “вважаю” — “рахую”, замість “ставляться до”— “відносяться до”, замість “наступне” — “слідуюче”, замість “перебуває” — “знаходиться”, замість “протягом” — “на протязі” та інше. Мова Азарова і Вєрки Сердючки  не лічить нашому Президентові. На жаль немає біля Президента такої відданої людини, яка б виправила його українську мову. Це, на мій погляд, дуже небезпечно, бо, очевидно, немає людей, котрі б звернули увагу Президента на інші, набагато вагоміші помилки.

23.02.2006 р. в газеті “Знамя индустрии” була оприлюднена передвиборна програма теперішнього Голови нашого міста Ю.М. Роженка українською мовою. Утім, я би не ризикнув мову цього звернення називати українською. Я намагався у цьому зверненні знайти ознаки української мови, та так і не знайшов. Учень третього класу російськомовної школи повинен був би дуже старанно працювати, щоби в такому невеличкому тексті зробити більше сорока помилок. Не думаю, що багато людей читали цю програму. А може, це зроблено навмисно, щоб її не зрозуміли ані україномовні, ані російськомовні виборці? Проте, я знайшов одне речення, в якому була лише одна помилка: “Костянтинівка назавжди втратить сумну славу міста з забрудненим повітрям”.

Як сприймають у світі країну, де депутати виголошують промови недержавною мовою? Багато з них, в тому числі і М. Комар, знають українську, але часто принципово виступають російською.

Дивуючись з такої обставини, герой вірша “Кум-депутат” Павла Глазового припустив:

А якби хохлоязичний елемент
В руській Думі опинився на момент
Та по-нашому там рєчь заговорив,
Представляєте, чого б він натворив?
— Как пустілі на трібуну чудака?
Он же русково не знаєт язика!
Там, голубчики, чуваш ти чи калмик,
Поважай свій государственний язик.

Як сприймають у світі країну, де міністр фінансів ґвалтує назву нашої грошової одиниці. Та й взагалі, як може перебувати на державній службі посадовець, котрий за 15 років не вивчив державну мову? Можливо йому бракує інтелекту? То як він керує таким важливим українським міністерством? У свій час Кучма заявив, що Азаров вже ніколи не вивчить української мови. Мабуть він добре усвідомлював, які здібності має людина, на той час голова Державної податкової адміністрації.

Про це ще у 1995 році добре сказав поет Дмитро Павличко в «Ностальгії»:

«Говорить по-вкраїнськи пан посол.
Хоча прибув до Києва лиш вчора,
А пан хахол, хоч жив на річці Псьол,
Не втне й півслова».

Національна мова входить до поняття національної культури. Про рівень освіти нації та її культури свідчить і офіційно-діловий стиль мови, що задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного життя, ділових відносин між державами, установами, організаціями.

Мова — одне з чудес, за допомогою якого люди передають найпотаємніші думки і почуття. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слів, а звідси — предметів та явищ, може тільки той, хто знає мову. Мова — це характер народу, його пам’ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле, його розум і досвід, краса і сила душі. Мова — неоціненний скарб народу, найповніший літопис його духовного життя. У її глибинах — філософський розум, витончений естетичний смак, багато справді поетичного чуття, сліди праці дуже зосередженої думки, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів у явищах природи, багато найсуворішої логіки, високих духовних злетів.

“Якщо існує загроза для мови народу, це означає, що є загроза і для існування держави”, — сказав член Французької академії Жан Датюр після ухвалення парламентом Франції 11 липня 2004 р. закону про охорону французької мови.

Багатьом політикам конче потрібно роз’єднати народ України, постійно мусуючи питання двомовності. У своїй книзі “Мова і політика” доктор філології, зав. кафедрою української мови НаУКМА, Лариса Масенко пише: “Відсутність державної мовно-культурної політики, зміцнюючи позиції російської мови, не тільки не знімає, а навпаки загострює напруженість конфлікту на мовному ґрунті”.

Потрібно опиратись введенню російської мови, як другої державної, бо це не лише мовне питання. Це головна умова повернення України в лоно імперської Росії. Українська мова у такому хисткому стані, що один лише крок “п’ятої колони”, і вона зникне зовсім.

Вороги і поневолювачі завжди добре розуміли, що втрата рідної мови веде до упокорення, безликості і зрештою зникнення нації. Отже українській мові оголошено війну на її власній території. Ті, хто намагається залучити на свою сторону виборців, обіцяючи двомовність, роз’єднує населення і знищує державу Україна. Вони добре розуміють, що їх дії загрожують громадянській злагоді у суспільстві і являють серйозну небезпеку української політичної нації. Ці дії є демонстрацією антиукраїнської і антидержавної політики в Україні.