Почнуться новорічні свята. І знову й знову телебачення транслюватиме концерти. Співаки, експлуатуючи два слова з дешевих пісень, кричатимуть: «Я тебя нашёл, ты меня нашла…» Спеціально для дебілів співатиме Вєрка Сердючка. Олег Вергеліс в «Дзеркалі тижня» писав про неї:
«Це ж якийсь непросмажений привокзальний «біляш», каламутна газована бурда, приміська «гоцалка». А не шоу. І не пісня. І не фішка. Ні тексту. Ні музики. Ні аранжування. Ні смислу. Безглуздий набір фраз у Danzing — тій самій пісні у виконанні В.Сердючки. Інтернет-форуми – взагалі нещадні. «Українцям має бути соромно за себе, тому що це не пісня, а сама вона не співає й не танцює, а тільки горлає!»
А одна з британських газет навіть образливо обізвала наш європодарунок «товстим і безглуздим трансвеститом, обмотаним у фольгу». Сумно. А-ля німецький мотивчик. А-ля блискуча уніформа. А-ля слоганчики наче з фільмів про фашистських окупантів — «Танцювати, корошо!», «Зібен, зібен, ай-лю-лю!» (не вистачало тільки «Матка, яйка, млеко!»). А взагалі, останнім часом мимоволі відбулася якась надто вже загадкова трансформація українського пісенного образу. Спочатку його «били-вбивали, на чужину гнали», «у полон брали». А потім надули презервативи — і відправили на Євробачення: щасливої дороги, дорогенька!
«Треба виштовхнути на поверхню оцю дурнувату попсу, що вже зробила людей зомбованими. Атрофоване мислення як таке. Їм треба крики і щоб бубни били. Але в джунглях чисті люди, вони нікого не ображають. Танцюють собі. Це їхня національна культура, а не попса. А в наших умовах барабани для того, щоб остаточно вибити мізки. Але їх і без цього мало залишилося...» — Урядовий кур’єр №205 від 3.11.07 Іван Степанович Марчук, всесвітньо відомий художник.
Руйнуючи психіку, спалюючи нервові клітини, вбиваючи емоції, вони із співучого народу виховують сіру масу, з якою потім можна чинити що завгодно.
Микола Томенко, поет, лауреат міжнародної премії ім. Гулака-Артемовського колись зауважив:
«Не беріть сміття й непотріб, усе гірше, що є в Африці й Америці! Воно чуже нам. Не ганьбіть себе перед своїм народом, перед нацією. Цей сірий каламутний пісенний потік — явище тимчасове. Його змиють весняні зливи. як змивають і зносять вони сміття і бруд, очищаючи землю. збагачуюючи повітря живлючим озоном…»
Давайте згадаємо лише одну із дійсно українських пісень:
Тихо над річкою, ніченька темная,
Спить зачарований ліс…
Ніжно шепоче він казку таємную.
Сонно зітха верболіз…
Нічка розсипала зорі сріблястії,
Он вони в річці на дні…
Плачуть берези по той бік кудрявії.
Здалеку линуть пісні…
Таких пісень, таких шедеврів залишив нам у спадок український народ більше ніж триста тисяч. Але такого співу не почути.
В одній із статей «Провинции» хтось схвально відгукнувся про депутата російської держдуми Кобзона. Існує й інша думка. Дозволю собі скоротити вірш український патріота, відомого пересмішника, на жаль покійного, Павла Прокоповича Глазового:
Скільки вклали наші люди
Розуму і праці,
Щоб співати й виступати
В гарному палаці!
Він красується, як лялька,
В сяйві, у промінні.
Сцени кращої немає
В нашій Україні.
Захопили нашу гордість
І окупували
Борьки, Діми, Мішки, Фіми
Та Філіппи й Алли.
Пруть нахрапом в «Україну»
Через перелази.
У Кобзона ювілеї
На сезон три рази.
Він з естрадою, сердешний,
Десять раз прощався
Та оклигував і знову
В Києві являвся.
Він оспівував Росію,
Матушку рідненьку,
Від якої відірвали
Україну-неньку.
Аж стогнали від Кобзона
Мерседесні дами
Зі своїми тіньовими
Жирними котами.
Було колись в Україні:
Кобзарі співали,
А гетьмани вклонялися
І шапки знімали.
Час минає і міняє
Звичаї й закони.
Колись кобзи подобались,
А тепер - Кобзони.
«Це ж якийсь непросмажений привокзальний «біляш», каламутна газована бурда, приміська «гоцалка». А не шоу. І не пісня. І не фішка. Ні тексту. Ні музики. Ні аранжування. Ні смислу. Безглуздий набір фраз у Danzing — тій самій пісні у виконанні В.Сердючки. Інтернет-форуми – взагалі нещадні. «Українцям має бути соромно за себе, тому що це не пісня, а сама вона не співає й не танцює, а тільки горлає!»
А одна з британських газет навіть образливо обізвала наш європодарунок «товстим і безглуздим трансвеститом, обмотаним у фольгу». Сумно. А-ля німецький мотивчик. А-ля блискуча уніформа. А-ля слоганчики наче з фільмів про фашистських окупантів — «Танцювати, корошо!», «Зібен, зібен, ай-лю-лю!» (не вистачало тільки «Матка, яйка, млеко!»). А взагалі, останнім часом мимоволі відбулася якась надто вже загадкова трансформація українського пісенного образу. Спочатку його «били-вбивали, на чужину гнали», «у полон брали». А потім надули презервативи — і відправили на Євробачення: щасливої дороги, дорогенька!
«Треба виштовхнути на поверхню оцю дурнувату попсу, що вже зробила людей зомбованими. Атрофоване мислення як таке. Їм треба крики і щоб бубни били. Але в джунглях чисті люди, вони нікого не ображають. Танцюють собі. Це їхня національна культура, а не попса. А в наших умовах барабани для того, щоб остаточно вибити мізки. Але їх і без цього мало залишилося...» — Урядовий кур’єр №205 від 3.11.07 Іван Степанович Марчук, всесвітньо відомий художник.
Руйнуючи психіку, спалюючи нервові клітини, вбиваючи емоції, вони із співучого народу виховують сіру масу, з якою потім можна чинити що завгодно.
Микола Томенко, поет, лауреат міжнародної премії ім. Гулака-Артемовського колись зауважив:
«Не беріть сміття й непотріб, усе гірше, що є в Африці й Америці! Воно чуже нам. Не ганьбіть себе перед своїм народом, перед нацією. Цей сірий каламутний пісенний потік — явище тимчасове. Його змиють весняні зливи. як змивають і зносять вони сміття і бруд, очищаючи землю. збагачуюючи повітря живлючим озоном…»
Давайте згадаємо лише одну із дійсно українських пісень:
Тихо над річкою, ніченька темная,
Спить зачарований ліс…
Ніжно шепоче він казку таємную.
Сонно зітха верболіз…
Нічка розсипала зорі сріблястії,
Он вони в річці на дні…
Плачуть берези по той бік кудрявії.
Здалеку линуть пісні…
Таких пісень, таких шедеврів залишив нам у спадок український народ більше ніж триста тисяч. Але такого співу не почути.
В одній із статей «Провинции» хтось схвально відгукнувся про депутата російської держдуми Кобзона. Існує й інша думка. Дозволю собі скоротити вірш український патріота, відомого пересмішника, на жаль покійного, Павла Прокоповича Глазового:
Скільки вклали наші люди
Розуму і праці,
Щоб співати й виступати
В гарному палаці!
Він красується, як лялька,
В сяйві, у промінні.
Сцени кращої немає
В нашій Україні.
Захопили нашу гордість
І окупували
Борьки, Діми, Мішки, Фіми
Та Філіппи й Алли.
Пруть нахрапом в «Україну»
Через перелази.
У Кобзона ювілеї
На сезон три рази.
Він з естрадою, сердешний,
Десять раз прощався
Та оклигував і знову
В Києві являвся.
Він оспівував Росію,
Матушку рідненьку,
Від якої відірвали
Україну-неньку.
Аж стогнали від Кобзона
Мерседесні дами
Зі своїми тіньовими
Жирними котами.
Було колись в Україні:
Кобзарі співали,
А гетьмани вклонялися
І шапки знімали.
Час минає і міняє
Звичаї й закони.
Колись кобзи подобались,
А тепер - Кобзони.
ЯРОСЛАВ. [email protected]
Comments
Это очень серьезная тема
Автор поднимает серьезную тему. Действительно, песенного искусства, как такового практически не существует. Опошлили все. Бездарные артисты поют под запись чужими голосами бездарные песни. На нашем украинском канале 1, или 2 числа выступала наша доморощенная попса. Ансамбль из певца и нескольких музыкантов исполнял песню в которой на протяжении нескольких минут певец перечислял спящих. Он пел о том, что спят маньяки, спят наркоторговцы, спят садисты, спят праститутки, спят сутенеры и т.д. и т.д. Как могли?! Кто допустил такое на большом экране и какую преследовали цель? Автор статьи дает совершенно правильный ответ - зомбирование населения и в первую очередь молодежи. А если это происходит, то комуто это выгодно, это нужно. Меня шокировала приведенная автором статьи цифра - 300 тысяч песен. Да ведь лучше наших украинских песен в Мире нет и по звучанию и исполнению и смыслу. И разве мы еще 15 - 20 лет назад за не хитрой закуской дружеских, или семейных застолий не пели по всему Советсткому Союзу "Рушнык вышиваный", "Запрягайте хлопци коней" и много других песен отражающих украинскую культуру, историю,природу и человеческие отношения. А сегодня, Ярослав тысячу раз прав, все отдано на откуп Филям, Аллам, Кристинам, Пресняковым, Буйновым, а наших и перечислять нет смысла. В своей массе они и бездарные и безголосые тупо подрожающие все худшее, один этот ряженый трансвистит со звездой на голове чего стоит. В заключении могу посочувствовать Ярославу, но не помочь. То, что происходит на украинской эстраде, это закономерный процесс деградации молодежи, в первую очередь, и изменить ничего нельзя, потому, что этот процесс выходен. Вот только вопрос КОМУ???
Не всё так плохо как пишут в газетах! :)
И шо? Вякать на
И шо? Вякать на телячий мови у-у-у-у-х?
Аффтар, ф топку!
Ответ на И шо? Вякать на от Anonymous (не проверено)
Я не знаю, на