Я бросаю проклятий каменья,
За судьбу его Бога молю.
Я его ненавижу с рожденья,
Потому что с рожденья люблю.
Ярослав. Мой город.
В навпівпорожньому сайті виконкому
«Костянтинівка - батьківщина перших рубінових зірок Кремля, спецскла для Мавзолею та Ермітажу, оптичного і броньованого скла, сталініту і триплексу, каліброваної сталі і шлакоситалів, скла, яке широко використовується в авіації, зокрема при оснащенні космічних кораблів. Руками наших майстрів були виготовлені кришталева чаша фонтану для всесвітньої виставки в Нью-Йорку, дзеркала для Кремлівського Палацу з’їздів, облицювальні матеріали для спорядження станцій Петербурзького метро; костянтинівський гідроізоляційний матеріал, використаний для будівництва газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород; глинопорошки - на бурових нафтових свердловинах Сахаліну, Каспію і Самотлору, а мінеральні добрива - практично у всьому вітчизняному агрокомплексі.
Бувший голова забув про випуск цинку, свинцю, чавуну, каліброваної сталі, що спродали за безцінь комусь, залишивши місту отруєну землю, річку і повітря. А тепер уважно прочитайте і спробуйте знайти в цих «досягненнях» хоча б щось корисне для людей. І чи варті ці «досягнення» затраченим зусиллям і коштів? Щось із цього вам знадобилось у господарстві? Воно принесло вам радість від володіння будь-чим? Ви щось з’їли смачненьке, або, завдяки цим «досягненням», милувались чимось красивим, або потрібним у власному домі? Може ці «досягнення» допомогли вам зберегти здоров’я до старості? А може завдячуючи цим «досягненням» стали краще працювати каналізація, чіткіше подаватися вода, чи зникли перерви у постачанні електрики? Чи допомогли ці «досягнення» зробити чистим повітря, яким ви дихаєте? Навпаки! Чи перестали протікати дахи на ваших будинках? Яке «досягнення» покращило життя звичайних мешканців міста? Може знищення тополь на проспекті?
Я би зрозумів б/у голову, якби він похвалився тим, що у місті випускається найдешевша і найсмачніша ковбаса, без шкідливих домішок. Я би його зрозумів, якби він повідомив інвесторів, що живемо у місті, де ані голова, ані його головенята не беруть хабарів, і тому легко і законно оформляються дозволи на будь-який бізнес чи отримання ділянки землі для будівництва. Я би зрозумів його, якби він похвалився, що у місті прекрасні дороги і жодна сволота не вправі зрубати живого дерева, а санепідемстанція щотижня публікує показники про стан повітря і води.
Я іноді отримую листи, в яких мене звинувачують, що я не «піарю» наше місто, як висловився один дописувач. Він запитує, чому я це місто не розхвалюю і навіть, чому не примушую (?!) це робити інших. «Невже наше місто за свої 100 років не має права на елементарну повагу», - дивується він.
Звичайно, ще той не вродився, хто б догодив усім людям, але спочатку, як кажуть, домовимось про терміни. Що ви розумієте під словом «місто»? Що воно означає? Гори сміття, чи розвалені підприємства? Міського екс-голову, разом зі своїм виконкомом, чи міську раду із слухняними депутатами та іншою начинкою?
Тільки у такому місті, як наш, і з такою міськрадою, і з таким виконкомом можливе таке кощунство відносно загиблих у Вітчизняній війні: В газеті «Знамя индустрии» № 49 від 18.06.2009 р. за їх підписом надруковано: «Все меньше остается в живых воинов – героев, сложивших свои головы в первые часы и дни войны». Прочитайте уважно цю фразу. Її могли скласти тільки байдужі інтелектуальні інваліди, яким до лампочки свята пам’ять про цих загиблих. Бо вони тільки відбули чергу, і відзначили сумну дату початку війни, як шолудивий пес мітить паркани.
Місто Костянтинівка це зруйновані дороги і діряві водогони. Це територія з найбільшим в Україні безробіттям. Це місцевість, де в десятки разів перевищені гранично-допустимі концентрації свинцю, кадмію, цинку. Це брехливі чиновники із санстанції.
А може під словом «місто» потрібно вважати його архітектора Попереку? Він «считает, что изменения в законодательстве, в соответствии с которыми при строительстве объектов в непосредственной близости от жилого дома необходимо проводить общественное обсуждение, были приняты недавно и будут касаться вновь строящихся зданий и сооружений». («Провинция» № 23 от 10.06.09 г.).
Він приховує правду. Щоб не сказати – бреше. Ця норма (ст.8 - Врахування громадських інтересів під час планування територій на регіональному рівні) існує в Законі «Про планування і забудову територій» з квітня 2000 року (!). Це, на думку Попереки, «недавно». І тільки з 16.09.2008 року ст.8 була замінена на цілий розділ закону з аналогічною назвою. Наївна необізнаність? Не думаю. Архітектор про це знає. Але власний інтерес заважає йому це визнати, і змушує стояти незрушно, як уритому, на своїй трактовці. Такий архітектор і наше місто тотожні поняття?
Якщо іноземець випадково проїздом потрапить в центр Костянтинівки, дивуватиметься триколірними прапорцями: жовтим, червоним і синім. Що це за країна? Може Еквадор, Колумбія, Молдова, Румунія? А може це африканська країна Чад? Вчадіти можна! Адже саме таке сполучення кольорів присутнє в прапорах цих держав.
Місто Костянтинівка лише одне з 458 міст в Україні. І я, як його мешканець з народження, звичайно б не відмовився пишатись ним. Але, але... Я не тільки не поважаю це місто. Я не можу поважати і село. Їх зараз в Україні 28496. Село, яке у далекому минулому було колискою людської моралі. «Мені би згоріла шкіра під краденою сорочкою...», - так проказували, дізнавшись, що хтось виявився крадієм. А ось розповідь біженця із села на Донеччині про людей, яких не встигла зіпсувати комуністична мораль: «Той дідок щодня виходив до брами і виносив перехожим, котрих жене голод зі Сходу, буханець дрібно нарізаного хліба та відро відварених маленьких картоплин. І всім, хто йде, дає по окрайцю та картоплині. Це в той голодний 1947 рік на Рівненщині! Це ті кляті бандерівці так до голодних братів зі Сходу. «Боже, Боже, скільки мусимо ще давати цим людям?! Коли вже нам хтось щось дасть?» — каже його жінка. «Молися Богові, щоб ми могли давати людям. Не дай, Боже, дожити, коли хтось даватиме нам!»
Але втрутились у цей природний процес комуністи і замість села впровадили колгоспи і нову колгоспну мораль, вільну від Бога і совісті. Євген Пашковський так описав колгоспне село 80-тих років:
«Недалеко від хатів дорога була заллята рідкою гноякою, яку з колгоспних корівників дірявим причепом вивозили в поле; провулки й соше в селі так само були заквецяні гноєм; гній тягнули в бляшаних ночвах на городи; величезні, паруючі гнійні купи височіли поміж дворів, там, де колись стояли ожереди хліба; гній засох на галошах і чоботях, на возах і суховилах, на куфайках і порозі літньої кухні, куди тітка вносила свіжину в мисці; гній і солома з кров’ю жовтіли на витоптаному снігу; край котовила з розрубаною навпіл свинею холонули і пахли бензином дві погаслі паяльні лампи; з хліва вибігла і радісним вовченям заблеяла на кров вся оббібрашена, викачана в гною, як мочалка, на ламких очеретяних ногах вівця; в купі мерзлих ківтяхів лежав охриплий від благального гавкоту, напівживий від образи, худий, як складена вдвоє пральна дошка, закоростілий собачисько, якому пошкодували й обсмалених, відкручених ратиць — літом вкинуть у ятір — і тепір він напівздихав, збезнадієний, що перепаде йому хоч кусок смердючої кишки: все повезуть на продаж».
Ще у 2007 році міський голова Бердянська Валерій Баранов повідомляв: «Ми здійснюємо капітальний ремонт житла й передаємо його об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків. У нас вже 40% будинків — це товариства співвласників». А недавно у цьому місті відкрився унікальний зоопарк, в якому екзотичні тварини утримуються у природних умовах. Таким містом і таким головою справді можна пишатись.
Я не можу поважати нашу міську раду і спосіб, у який вона була обрана. Ну, не можна покарати сорок депутатів міської ради за будь-що, навіть за злочин. Така собі непорушна система колективної безвідповідальності. Зверніть увагу на мовчанку щодо арешту Роженка. Ніхто з них не зробив жодної заяви. Мабуть трусить їх примітивний мандраж за вкритий лайном рейтинг і партії і влади. Отже, за що їх поважати? За поцуплені в сірків очі, чи за інтелектуальну вбогість? За користолюбство? Крім цього, непомітно, що це українська влада. Бо, навіть всупереч закону, видає свої «циркуляри» російською мовою і втаємничує рішення про виділення землі.
А може гідні поваги мешканці-боягузи, які злякались Тепломережі. Вони можуть відключитись від центрального опалення будь-коли і грітись узимку самостійно, як і належить вільним людям, хоч від пляшки горілки, хоч від пухнастого кота. І ніхто не має права змусити вільну людину споживати будь-що, в тому числі і тепло, якщо її не задовольняє якість і ціна. Потрібно лише відключившись, повідомити Тепломережу про це листом. І нехай нараховують борг, якщо це їх тішить. І неправда, що усі суди продажні. В цій справі суд завжди буде на боці закону, а отже, на стороні людини.
А може люди лякаються колекторів, які сьогодні практично цілком перебрали на себе функції, колись виконувані кримінальними авторитетами? Не варто!
На сайті виконкому записали: «Створюючи портал, міська влада Костянтинівки ставила перед собою завдання проведення політики прозорості і відкритості в роботі органів місцевого самоврядування, для залучення журналістів і громадян з активною життєвою позицією до обговорення актуальних питань соціально-економічного розвитку регіону». Брехуни! Адже вони не виносять критики і шаленіють від кожного викривального слова.
Не можу я поважати місто, яке вдруге обрало своїм головою петеушника Роженка. Це на нього словосполучення «незалежна Україна» діяло, як червона ганчірка на колгоспного бугая. Гегель у «Феноменології духу» історію розвитку культури описує, як перехід від панування панів до панування рабів. Але раб так і не став паном, понад те, він удосконалив свої рабські риси. У цьому сенсі можна сказати, що раби колишніми не бувають. Завдячуючи багаторічним діянням цих новітніх рабів, наше місто стало схоже на занедбаного бомжа. Його можна пожаліти, але неможливо поважати.
Та попри все, я переконаний, що дочекаємось кращих часів і у нашому місті. Бо інакше втратимо останнє — рештки національної честі і гідності.
ЯРОСЛАВ
Yaroslav38 [at] meta.ua
Comments
Ярославу
Шановний пане Ярославе!
Ви багато пишите для "Провінції". Зі змістом статтей я, здебільшого, погоджуюся. Але великий недолік є - це суржик і помилки. Ось приклади:
- "Бувший голова забув..." - Літературна українська дозволяє лише варіант "колишній голова"
- "І чи варті ці «досягнення» затраченим зусиллям і коштів?" - Як Ви вважаєте, тут все гаразд з відмінками?
- "Тільки у такому місті, як наш, і з такою міськрадою, і з таким виконкомом можливе таке кощунство відносно загиблих у Вітчизняній війні..." - Немає в українській слова "кощунство".
- "Завдячуючи багаторічним діянням..." - Завдяки.
- Зворотні дієслова в українській мові закінчуються на "-ся", а у Вас - на "-сь". І т.і.
Ви вважаєте місцевих керівників непрофесійними. Це так. Але ж тоді і Вам треба виявляти професійність. Інструмент Вашої професії - слово. Тож дивіться більше у словник та читайте книги про мову, якою пишите.
А я то думаю почему так
Ответ на Ярославу от Антипропаганда
А я то думаю почему так сложно Ярослава читать, не каждую статью осиливаю. Спасибо Антипропаганда разьяснила. :)
Ярик, пиши на русском! Зачем тот суржик с мовой? Все мы русский лучше понимаем и твоя мысль быстрее найдет благодарного читателя. Хотя, ясен пень, что это риторический вопрос и не будет Ярослав писать на языке коим говаривал Ленин... ;)