Оповідка про Нату, яка не хотіла у НАТО

В одному селі мешкала велика родина. Гордістю сім’ї був молодий хлопець Грицько. Коли він подорослішав, почали шукати наречену. І таки знайшли у сусідньому селі за річкою. Красивою була тая дівка, ставна, очі швидкі, розумні, насмішкуваті. Ім’я мала рідкісне, ласкаве — Дзвінка, Дзвіночка. Нікого й нічого та дівчина не боялась, бо могла себе захистити від будь-кого.

А найважливішою принадою для парубків, не меншою ніж файна дівка, була її багата родина. Дзвінчин батько своїй дитині не відмовляв навіть у найфантастичніших забаганках. А звали Дзвінчиного батька Альянсом.

Грицькова родина була небагатою, і можна сказати, не дуже працьовитою. Тому й вічні злидні. Утім, у цій сім’ї ще з давніх давен вкоренився і виконувався дивний звичай. Якщо потрібно було приймати якесь важливе рішення, то спочатку повідомляли усіх родичів, де б вони не перебували. Уся рідня з’їжджалась, проблема обговорювалась, і вердикт виголошувався більшістю голосів. Це рішення було обов’язковим для усіх, як би до нього не ставились ті, хто мав іншу думку. Відбувався такий собі родинний референдум.

Так сталось і з проблемою майбутнього одруження Грицька. Понаїхали усі родичі. Навіть прибула дуже бундючна пані Ната з почтом — своїм підгузником. Прибув також дядько, з величезною бородою, от тільки ніхто не пам’ятав ані прізвища бороданя, ані імені, бо був він родичем, як кажуть, через дорогу навприсядки. Бороду він мав таку величезну, що подейкують люди, нібито бачили в ній вовків. Прибули й двоє молодиків – комсомольців із величезним серпом на штанях у такому місці, що здавалось ось-ось чогось важливого собі відріжуть. Багато було й інших родичів, котрі, як кажуть, на однім сонці онучі сушили.

Сперечались довго. Навіть не вистачило трьох поросят, яких батько Грицька вирощував на весілля. А самогонку вижлуктали геть усю. І все ж таки відбувся родинний референдум. Ната з підгузником були страшенно проти. Не подобалась їм Дзвінка. Навіть намагались шантажувати родину, мовляв, вляжемося удвох з підгузником впоперек порогу, наче колоди, і тільки через наші, майже мертві тіла, поїдете на сватання. Утім, коли рішення було прийняте на користь Грицевого «удовольствия», не стали класти власне здоров’я на олтар своєї ідеології. Не лягли ані вдовж, ані впоперек. На величезне незадоволення пані Нати, більшістю голосів вирішили — нехай Грицько ожениться на Дзвінці. Хлопець від радощів, в передчуття насолоди, надів святкові штани і побіг до своєї тимчасової пасії — удовиці Флоті. Ця, вже немолода жінка, колись напросилась пожити в дідовій хаті, та так там і залишилась. За квартиру майже не сплачувала, лише іноді кине якийсь дріб’язок, та й годі. Була неохайною, смітила повсюди, а прибиратись за неї змушені були господарі. Це вона колись навчила «Гришеньку» усім витребенькам, що має знати чоловік, спілкуючись з такою жінкою. Можна було хлопця зрозуміти. Весілля ще задовго чекати, а хочеться зараз. Відносини між ними були якісь дивні. Люди казали, що не стільки він її, скільки вона його. Утім, залишимо Грицька з Флотею наодинці, і у вікно до них не заглядатимемо.

Мало не забув ще про одного родича, який теж був проти шлюбу із Дзвінкою. Це дядько Симон. В молодих роках був він бригадиром банди, яка знущалась над людьми, грабувала та навіть вбивала. Величенька була в нього компашка. Тому Симона називали позаочі Симон і КО, тобто Симон і компанія. Він свою думку проти шлюбу аргументував таким чином. Мовляв, ця Дзвінка б’ється, і дуже боляче. Мушу підтвердити, що він мав рацію. Колись йшла дівчина через сусіднє село Косово, і побачила, як якийсь Мілош знущається над своїми дітьми і виганяє їх з хати. Дзвінка, звичайно, не стримала емоції (гаряча дівка), і врізала цьому Милошу так, що він одразу знепритомнів. А потім викликала міліцію. Так і потрапив Милош за грати, де й помер 11 березня 2006 року. Дехто з його дітей досі святкує цю подію.

Отже, про Симона. Одного разу його власні діти так натовкли йому пику, що лежав бідний дядько у комі дуже тривалий час. Вже й смерть чатувала його, та врятував його старший брат. Цей брат жив десь далеко на півночі, але був досить багатий. Він надіслав до меншого лікарів з грошима і врятував рідну людину від лютої неминучої смерті. Та й потому регулярно надсилав чималенькі гроші. Як тільки трошки погіршувалось здоров’я Симона, одразу з півночі наїжджали лікарі-консультанти, і видужання наставало майже одразу.

Коли рішення щодо одруження Грицька було затверджене, невеличка делегація сіла на воза і поїхала до Дзвінки. Доїхали до річки. Тоді ще мосту через ту річку не було, а був перевіз, яким керував старий перевізник. Зловити його тверезим було не так легко, як може здатись читачам. Якщо він не спав у буді на цьому березі, потрібно було його гукати через річку. Отже посли почали, надриваючись, викликати перевізника. Коли делегати похрипли, годин зо три вигукуючи «перевезіть!, перевезіть!, перевезіть!», із кущів виліз перевізник, патлатий і неголений, із дуже незадоволеною пикою, і узявся за весла. Вискочила делегація на той берег, перевізник отримав чималеньку суму, і одразу намилився до крамниці.

Довго чи коротко, дістались вони до садиби нареченої. Звичайно, родина Дзвінки була вельми здивована таким візитом, бо не чекали, але, як люди ввічливі, вислухали сватів, хоча зрозуміти їх було важко, усі говорили одночасно. Нарешті зрозуміли: «На «референдумі» прийнято рішення одружити Грицька на Дзвінці».

Слухала сватів й Дзвінка. В її очах уважна людина помітила би безліч веселих бісиків. Усі замовкли і поглядами втупились у дівчину. Тут потрібно зауважити, що Дзвінчина родина мала інші погляди, щодо «референдумів». Тут кожний мав власну думку і вирішував свої проблеми на свій розсуд. Звичайно, враховуючи звичаї сім’ї і загальнолюдські норми моралі.

Наречена не втрималась. Люди переказують, що такого сміху не чули ніколи, і навіть старі не пам’ятають, щоб хтось колись так щиро і весело сміявся. Правда, кажуть, що чули схожий сміх в Верховній раді, коли виступав якийсь Азар.

Коли Дзвінка нарешті витерла хустинкою очі, усі побачили і почули її відповідь. Вона тримала в руках величезного гарбуза і з посмішкою вручила його Грицеві. Від несподіванки, а може від ваги подарунку, той мало не впав. «Я вірю, - промовила дівчина, - що Грицько, звичайно, не відмовився би одружитись зі мною, тільки, на жаль, в нього не вистачило розуму спочатку мене запитати: чи я, Дзвінка, згодна? Якби я навіть полюбила Грицька, що в принципі неможливо, то спочатку нехай ліквідує у своєму житті чужу базу, я маю на увазі удовицю Флотю. Нехай вижене неохайну наглу бабу з дідової хати. Я чула, що Грицька так залякала ця Флотя, що він зобов’язався не припиняти стосунки з нею аж до 2017 року. Потім, - продовжила дівчина, - починайте працювати, так, як працює моя родина. Також раджу вам тітку Нату показати психіатру, а краще покласти її в лікарню відповідного профілю. Можна разом із підгузником. Пораджу не витрачатись на лікування вашого родича Симона, та й іншим не дозволяти. Не знущайтесь над людиною, як він знущався над іншими. Будьте милосердні. Нехай старий спокійно помре.

А найголовніше, не вирішуйте приєднуватись до моєї родини, поки я вас не запросила. Коли запрошу, тоді й «референдум» свій організуєте. Але раніше 2018 року не сподівайтесь. До побачення!»

На цьому оповідка і закінчилась, дорослим діткам в научення.