Пахтять кульбаби золоті меди

Пахтять кульбаби золоті меди



і, ніби хмарка бурштинова, бджоли



злітаються до мене знадокола



і прозначають трачені сліди.



І вже нема ні щастя, ні біди,



а тільки світ, тугим пойнятий гудом,



а тільки лет, що зветься творчим трудом,



а тільки клич: живи, але не жди.



І не марнуй чеканням плинних днів



і не гніви Господнього веління.



Життя — то кара. Кара — благостиня.



А ми — коткі, мов валуни віків.

V.Stus