Перейменування в Костянтинівці

Це ще проект, попередньо узгоджений з підписантами. Залучайтеся!                

ЗАЯВА

від Товариства ім.О.Тихого, ЕКЦ "Бахмат"

У зв’язку з тим, що 9 квітня 2015 року в Верховній Раді відбувся справжній чистий четвер і країна відмивається від комуно-нацистської мерзоти, ми пропонуємо кожному замислитися та прийняти участь у обговоренні знищення незаконних символів та знаків з нашого оточення.

Закликаємо всіх патріотично налаштованих мешканців населених пунктів прийняти у цьому участь.

Як приклад візьмемо Костянтинівку, та пропонуємо від себе:

Вулицю Леніна перейменувати на вулицю відомого дисидента, борця за Україну Олекси Тихого (є навіть його свідчення, що він сидів у в’язниці місцевої міліції, яка тут знаходиться).

Палац культури «Жовтень» перейменувати на Палац Героїв України с розміщенням в ньому стендів цієї тематики. А біля нього зробити пам’ятний знак Героям, можна замість запланованого ніякого фонтану.

Вулицю Петровського перейменувати на вулицю репресованого українського письменника, діяча розстріляного відродження Василя Гайворонського, бо він тут народився та мешкав. Запланувати пам’ятний знак на місці його народження.

Сквер Комсомольский перейменувати у сквер Шевченко з встановленням пам’ятного знаку Кобзарю і облаштуванням місця, де можна б було збиратися та читати його вірші. Існуючий сквер Шевченко перейменувати на сквер Героїв.

Леніна з майбутнього скверу Шевченко не зносити, а обережно перенести на декілька метрів – у будівлю сучасного кінотеатру ім.Леніна. Куди перенести й підгруддя С.Орджонікідзе та інші символи минулої епохи, та перенести туди місцевий краєзнавчий музей (щоб разом з Леніним та його поплічниками стояли кам’яні баби та ін.).  

І кожної вулиці, яка має антидержавні антизаконні назви треба торкатися обережно, вивчати всі думки, ініціювати висування та розгляд різних варіантів. Головне, щоб самі мешканці цих вулиць приймали в цьому участь і вирішували.

Ми приведемо приклади різних підходів до пошуку нових назв вулиць:

Вулиці Тельмана (комунистичного ватажка Німеччини) можна б було просто повернути старовинну назву – Бахмутський шлях.

Вулицю Калініна можна б було перейменувати на Калини чи Червоної калини, з вивченням в школах, що розташовані в районі цієї вулиці, історії пісні Червона калина, конкурсами на її виконання тощо. До речі в Україні традиційно так називають вулиці.

На вулиці Карла Маркса досі мешкає останній в місті, й в регіоні в’язень фашистських таборів Марта Лелека. Чому б не назвати вулицю її призвіщем, чому ми відзначаємо тільки померлих героїв?    

І ще – в Костянтинівці немає назв, пов’язаних з греком Номікосовим, який вважається засновником цього населеного пункту.

Ми розуміємо, що зараз війна та більшість населенню не до того, але ця війна, окрім всього – інформаційна. Тому треба працювати з мешканцями, особливо з дітьми та молоддю. Тому всі ці перейменування повинні проходити широке обговорення, стати часткою міських та сільських програм патріотичного виховання та відродження національних традицій.

========================================================

додаються пропозиції:

Калініна я б краще на Лесі Українки перейменував. Треба змінити назву вулиці імені якогось бандита Калмикова. Непогано було б згадати славетного директора Автоскло (забув прізвище). Треба вулиця імені борців за незалежність України. Треба сквер пам'яті жертв комуністичних репресій і геноциду. Треба вулиця пам'яті українцям - борцям проти нацизму. Зверніть увагу на те, що бренд ВОВ вже не катіт, а війна іменується Другою світовою.

=================================================

В міській топоніміці наших вулиць зовсім немає імен видатних митців України (славетних акторів, художників, композиторів), не кажучи вже про борців за волю України, (Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Олени Теліги, Олега Ольжича...)... Жодну з вулиць Костянтинівки досі не названо іменами Івана Мазепи, Юрка Тютюнника, Євгена Коновальця, Миколи Міхновського, Дмитра Донцова чи хоча б Пилипа Орлика, Івана Виговського, Петра Калнишевського?

Серед назв вулиць, крім Франка і Шевченка, зовсім немає українських письменників, вчених...Немає імен великих людей - літописців і державних діячів, філософів і просветітелів, учених і винахідників, яких подарувала щедра на таланти українська земля: Ярослава Мудрого, Петра Могили, Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди, Миколи Гоголя, Лесі Українки, Юрія Кондратюка, Сергія Корольова і Михайла Грушевського. Немає вулиць імен українських математиків Михайла Остроградського, Степана Тимошенка і Георгія Вороного, винахідників ракет і двигунів Олександра Засядька і Архіпа Люльки, творця важких танків і атомної зброї Миколи Духова, видатного геолога Павла Тутковського, ботаніка Володимира Липського, творця української хімічної термінології Івана Горбачевського, фізика від бога Миколи Пильчикова, вченого енциклопедиста, пророка і будівничого науки Володимира Вернадського. Не названі вулиці іменами першого редактора першої української газети, письменника і мецената Володимира Леонтовича, знаменитого на весь світ співака Бориса Гмирі і українського повістяря Івана Нечуй-Левицького. Забули Бориса Грабовського, винахідника телевізійної трубки, як і його батька письменника Павла Грабовського.

Багатьох великих українців не знали і не хотіли знати комуністичні функціонери. Не знали географа Степана Рудницького, математиків Мирона Заруцького і Миколу Чайковського. Не хотіли знати, що в Прилуках Нобелівський лауреат Залман Ваксман створив універсальний лікарський препарат стрептоміцин, який врятував від передчасної смерті мільони людей, хворих на туберкульоз. Не знали і не хотіли знати Нобелівських лауреатів: житомирянина хіміка Григорія Броварника, харків'янина економіста Самуїла Кузнеця, львів'янина хіміка Роальда Хофмана. Приховували ім'я Олекси Гірника, який спалив себе 21 січня 1978 року на Чернечій горі на знак протесту проти русифікації України. Влітку 2001 року пішов із життя у містечку Нью-Рошел біля Нью-Йорка відомий на весь світ великий український театральний художник Владислав Клех (Клехновський). Вчився він у нас в Костянтинівській художній студії, а з 1998 р. в Україні існує премія його імені. Приховувалась благочинна діяльність Петра Сагайдачного, Кирила Розумовського, Євгена Чикаленка, родин Симиренків, Тарновських, Терещенків, Харитоненків, Ханенків, Бродських… Вони вважались ворогами рідного народу, в ім'я якого жили і діяли.

Ці імена лише невеличка частинка тих, хто має право бути увічненим на українській землі. Хіба може український народ забути тих, хто був знищений у 1937 році в урочищі "Сандармох" на честь 20-річчя жовтневої революції? Це письменники Микола Куліш і Мирослав Ірчан, поети і прозаїки Микола Зеров, Павло Филипович, Олекса Слісаренко, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Валер'ян Підмогильний, Марко Вороний, Антін Крушельницький, режисер Лесь Курбас і багато інших.

Хіба не заслужив увічнення свого імені революційний романтик, чесна, непідкупна і порядна людина Вячеслав Чорновіл, котрий виплекав мрію про вільну Україну у сталінських таборах і карцерах, наперекір колючому дроту та тортурам?...

Ярослав

http://www.konstantinovka.com.ua/node/10772