Юрій Доценко наш поет

 

 

 

Із вікон поїздів, ілюмінаторів
Знайомі види бачаться щораз,
Немов кліше, одноманітні кадри

Зі стрічки чорно-білої «Донбас»:

Відвал породи - на змарнілім полі,
Як горб калічний – на плечах землі;
Осліплі вікна кинутої школи
В глухонімім, конаючим селі;

Уздовж дороги – заводські руїни;
Чорнозем – ув облозі бур’янів;
На віях – іній радіаційний;
На переїздах аварійних –сніг…

Раптово на вікні з’явились краплі,
Сріблясті і рухливі, наче ртуть,
Й зійшла веселка в чорно-білім кадрі,
Й озвучив грім гнітючу німоту!

В кулак зібравши нікудишні нерви,
Дивились, як зникала світлотінь,
Й природно зеленіли бані церкви
Біля ставка, як крони яворин.

Гнав відьму півень із червоним пір’ям,
Дівча плело з рай-дерева вінок,
Сушилась вишиванка на подвір’ї –
Це вже із кольорового кіно.

Друзі - це з нової, щойно вийшовшої з друку збірки поезії "Переступний вік" - відомого українського поета, нашого земляка-краматорчанина, лауреата премії Василя Стуса, члена Спілки письменників України - Юрія Тимофійовича Доценка.

Юрій всіх костянтинівців вітав зі святами, та зі вдячностю відгукнувся на пропозицію відвідати наше місто з презентацією збірки. Чи є у вас потреба в такої зустрічи?   

 

Comments

"Гнав відьму півень із червоним пір’ям,

Дівча плело з рай-дерева вінок,

Сушилась вишиванка на подвір’ї –

Це вже із кольорового кіно".

 

Под впечетлением альтернативное продолжение :

"Парубки гуляли в шароварах:

Лузгали насіння під первак,

Грали блюз на бандурі,

Танцювали гопака у клюбі".

И "Проскрипел чумацкий воз -

Это пива новый завоз" ...

Дух времени. 

Для того, что б любить Родину  архаичная атрибутика не обязательна.

Ответ на от N

Абсолютно верное замечание: "Для того, что б любить Родину  архаичная атрибутика не обязательна." Но она обязательна для того, чтобы любить свою молодость, прошедшие годы и т.д. Ностальгия нуждается в старых декорациях)).
"
Вот я вновь посетил

эту местность любви, полуостров заводов,
парадиз мастерских и аркадию фабрик,
рай речный пароходов,
я опять прошептал:
вот я снова в младенческих ларах.
Вот я вновь пробежал Малой Охтой сквозь тысячу арок.

Предо мною река
распласталась под каменно-угольным дымом,
за спиною трамвай
прогремел на мосту невредимом,
и кирпичных оград
просветлела внезапно угрюмость.
Добрый день, вот мы встретились, бедная юность.

Джаз предместий приветствует нас,
слышишь трубы предместий,
золотой диксиленд
в черных кепках прекрасный, прелестный,
не душа и не плоть --
чья-то тень над родным патефоном,
словно платье твое вдруг подброшено вверх саксофоном.

В ярко-красном кашне
и в плаще в подворотнях, в парадных
ты стоишь на виду
на мосту возле лет безвозвратных,
прижимая к лицу недопитый стакан лимонада,
и ревет позади дорогая труба комбината.

Добрый день. Ну и встреча у нас.
До чего ты бесплотна:
рядом новый закат
гонит вдаль огневые полотна.
До чего ты бедна. Столько лет,
а промчались напрасно.
Добрый день, моя юность. Боже мой, до чего ты прекрасна."

И.Бродский

От окраины к центру (1962)

 

«Чи є у вас потреба в такої зустрічі?»  - певно є.

Добре було б  узгодити поетичний вечір з міською Просвітою та іншими громадськими  організаціями і політичними партіями. Шанувальникам  творчості міського поета  В. Зуя повідомляю, що на при кінці грудня минулого року здано в набір черговий блок його віршів під редакцією В. Жука.

 Пропоную один із віршів котрий ще довго не втратить своєї актуальності судячи з реакції пятиколонників.

 

Чом так злиденно в нашій хаті,

Чом живемо ми, як кроти,

Духовних маючи кастратів.

В майбутнє важко нам іти.

 

Майстри комуноклонування,

Ідей зазнавши повний крах,

Важке виконують завдання -

Вдихнуть життя у тлінний прах.

 

Назад нас кличуть до Союзу,

На всі співають голоси,

Що тільки в ньому ми від пуза,

Знов, наїмося ковбаси.

 

Кричать і казяться шуліки,

Свої відточують дзьоби,

Примарні, хижі і безликі

Творці вчорашньої доби.

 

Та поки є у нас соколи,

Нам не страшний тернистий шлях,

І не відродиться ніколи

Колос на глиняних ногах.