ЯК ЗВАЛИ ДРУЖИНУ САНЧА ПАНСИ?

Стрів козак дівчину,

Став ся питати:

«Де живеш, дівчино.

Як тебе звати?»

Стала дівчина,

Почервоніла

І не стямилася,

Що відповіла:

«Звуть мене донею

Батько і ненька,

Ти, як зустрінеш.

Зви мя серденько!»

Народна пісня

Мабуть немає на світі людини, яка б не читала відомого роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», іспанського письменника Мігеля де Сервантеса Сааведра (1547-1616).

Цей літературний твір вважається найкращим романом взагалі і одним з найвидатніших творів світової літератури. Його було надруковано вперше у 1605-1615 роках. Переклав Дон Кіхота з іспанської українською Микола Лукаш. Це була остання робота перекладача, яку він не встиг довершити. Тому розділи XXI-XXXV, LXI-LXXIV частини другої перекладав Анатоль Перепадя.

Перекладачі володіють усіма ресурсами української стилістики. Не втрачається барвистість, примхлива ряснота мови оригіналу. Це шедевр словесного мистецтва, який, завдячуючи стилістичним засобам української мови, переносить читача у давноминулі часи. Знавці іспанської мови вважають, що лукашевий переклад Сервантеса такий, ніби писаний спершу українською, а вже потім — іспанською.

Втім, роман має одну незрозумілість, яку пропоную розв’язати читачам. Спробуємо довідатися, яке ймення мала дружина джури Дон Кіхота Санча Панси?

На сторінці 48 читаємо:

«- То себто виходить, - сказав Санчо Панса, - коли я якимось чудом став би, як ви кажете, королем, то Хуана Гутьєррес, моя стара, буде вже королицею, а дітки мої короленятами?

- А хто ж у цьому може сумніватись? - одрік Дон Кіхот.

- Та хоч би й я, - сказав Санчо Панса. - Коли б навіть Пан Біг із неба королівські корони дощем сіяв, то й тоді на голову Марії Гутьєрре’с ані жодна, мабуть, не прийшлася б. Ні, пане, не вийде з неї королиці, хіба од сили грапиня, та й то ще невгадно».

На сторінках 323-324 читаємо:

«- Що це ти верзеш, Санчо, які там вельможества, які острови, які васали? - вигукнула Хуана Панса (так звали Санчову дружину: вона не з одного була роду, та в Ламанчі звичай такий, що жінки на чоловікове прізвище переходять)».

«Такі розмови провадив Санчо Панса з жінкою своєю Хуаною, а тим часом клюшниця та небога Дон Кіхотові клопоталися коло нього, роздягали та в ліжко старосвітське його вкладали».

У другій частині роману п’ятий розділ має назву:

«Про дотепну й розумну розмову, що точилась поміж Санчом Пансою та жінкою його Терезою, а також про інші події, гідні доброї згадки».

На сторінках 351-352 читаємо:

«- Щось я тебе не розберу, мужу мій,- сказала Тереза. - Проти чого се ти кажеш, що радніший, якби на те Божа воля була, таким веселим не бути? Хоть я, може, й дурна, та хто ж тому буває радий, що йому радості нема?

«- То слухай же сюди, Терезо, - сказав Санчо, - я веселий, бо знов стаю на службу до пана Дон Кіхота, що втретє надумав їхати пригод шукать; отож і я з ним їду, бо нужда мені припала, та й надія, бачиш, світить, що ще десь сотню талярів добуду намість тих, що вже потратили...»

«- Ти ба, Санчо, - одказала Тереза,- відколи ти до того мандрованого рицарства приснастився, то так став закрутисто говорити, що з простою головою і не розжуєш, так-таки нічого й не зрозумієш».

«- Бачу, бачу, дружино моя, - сказала Тереза, - що нелегкий хліб у мандрованого джури; буду ж я Бога милосердного благати, аби визволив тебе од тої халепи».

- Скажу тобі по правді, жінко, - признався Санчо, - що якби не мав надії в скорім часі на губернаторя вискочити, то вже мені хоть лягай та помирай».

«- Тю на тебе! - вигукнув Санчо. - Чи ти Тереза, чи ти нетвереза? Чого се ти ні сіло ні впало мені впоперек ідеш, не хочеш, щоб я видав дочку заміж, як сам знаю, щоб я од неї вельможних онуків діждався? Чув я, жінко, од старих людей, що хто не скористався щастям, як воно само в руки пливло, той нехай на себе наріка, як воно стороною пішло».

«- Схаменися, чоловіче! - не вгавала Тереза. - Боюся я, щоб те грапство дитини моєї не погубило. Роби її хоть княгинею, хоть герцогинею, та не буде на те моєї волі і згоди. Я, небоже, все за рівність стою і страх не люблю, як хто з доброго дива паношиться. Як хрестили мене, то назвали просто Терезою без ніяких витребеньок та фиглів-миглів, без того дурного панькання та донькання. Батька мого звали Каскахо, а мене, що я твоя жінка, звуть Тереза Панса, хоть по праву мали б казати Тереза Каскахо; ну, та як усяке право можна повернути криво, то нехай уже буде й Панса, я нічого, тільки не треба мені того донькання, бо я його не знесу».

На сторінці 354 читаємо:

«Поки там Санчо Панса та жінка його Тереза Каскахо провадили тую премудру розмову, небога й клюшниця Дон Кіхотові теж не гуляли».

На сторінці 449 читаємо:

«- А ти, о добрий Санчо Пансо, найкращий зброєношо найкращого на світі рицаря, радій: твоя добра жона Тереза жива-здорова, і зараз вона тре льон терлицею, і щоб тебе остаточно упевнити, скажу тобі більше: по ліву руку в неї стоїть щербатий жбан з доброю мірою вина, аби поралося веселіше.

- В це я охоче вірю,- відповів Санчо, - Тереза у мене справжній скарб, і аби не була така ревнива, я б не зміняв її на велетку Андандону, а вже на таких, як вона, за словами мого пана, світ стоїть. А потім ще моя Тереза з тих, у кого нині густо, а взавтра пусто».

На сторінці 502 читаємо:

«Лист Санча Панси до дружини його, Терези Пансихи.

Дали мені доброї хлости, та я тобі ниньки не простий; дають мені добру посаду, та дають же добре й по заду. Ти сього, Терезонько, зразу не дотямиш, хіба аж опісля. Знай же, Терезо, мою ухвалу і постанову: будеш ти в мене їздити в кариті, так воно нам, тепер показує, а пішки нехай ходять кішки...»

«Ти тепер у мене губернаторша, то вважай, щоб тебе ніхто не важився упослідити. Не погодив мені Господь ізнайти знов багула з сотнею талярів, як того разу, та не журись, Терезонько: хто б’є в дзвона, в того є схорона, із губернаторства щось нам та капне. Твій сопруг, губернатор Санчо Панса».

Ще багато разів в романі згадується саме Тереза, як дружина Санча Панси.

На сторінці 606 читаємо зауваження самого Санча Панси:

«- Переглянувши сю книжку побіжно, бачу я, що її автор за три речі заслуговує догани. По-перше, то декілька виразів, що я їх вичитав у пролозі; по-друге, він закидає по-арагонськи - часом пропускає артиклі; по-третє,- що найбільше свідчить про його невігластво,- помиляється і різнить із правдою в найважливіших пунктах історії: так, він говорить, приміром, що Санчову жінку звати Марія Гутьєррес, тоді як насправді її звати Тереза Панса; а хто помиляється в таких принципових питаннях, дає привід до побоювань, що хибить і в усіх пунктах сії історії».

«- Ото мені, справді, лепський писака! Добре ж він, мабуть, на наших справах знається, як дражнить Терезу Пансу, жінку мою, Марією Гутьєррес... Ану ж бо, пане, візьміть ту книжку і гляньте, чи я там є і чи не перекрутив він бува ще й мого мня».

Отже, як же врешті-решт насправді звали дружину Санча Панси? І яке вона мала дівоче прізвище? Може хтось знає?

Уважно читав роман

ЯРОСЛАВ

[email protected]