Стаття 2011 року про повстання чорнобильців у Донецьку...

Дежавю з чорнобильцями

Ця стаття увійшла в книгу "Прозвение сквозь презрение" Василия Лабунина Донецк "Каштан" 2012.

Дуже гірко дивитись, як сьогодні влада цькує ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Такого сучасний світ ще не бачив. І все це відбувається у нас, в незалежній Україні

Наш президент, гарант, той за кого проголосував весь Донбас, не став на захист скривджених. В Донецьку голодують люди, виборюють свої права. Вони всі інваліди, хворі й немічні, а донецька влада цинічно намагається зробити з них злочинців, порушників закону. Вночі приймають заборонні рішення судів, складають протоколи правопорушень, не пускають до обласної ради, руйнують місця голодування.

У них відібрали пенсії й намагаються їх знищити.

Ви скажете, що це я вже занадто... Але ж ні. У СРСР були такі прецеденти і наша влада, яка взяла на озброєння радянські методи й цілі,  мабуть вирішила «на повну» ними скористуватися.

... Цих фактів ніколи не друкували, про них навіть не говорили, поширювалися тільки чутки. Тільки зараз ми узнали, куди і як одразу після війни зникли сотні тисяч людей – інвалідів війни, солдатів та офіцерів, які повернулися з фронту каліками. Їм пощастило вижити у війні, але потім їх долі увірвалися вже в мирний час.

Достеменно відомо, що після війни всі міста Радянського Союзу були забиті скаліченими у війні фронтовиками. Їх пенсії були дуже маленькі, на них прожити було неможливо. Вони побиралися, ходили у вагонах, на базарах і все це викликало велику соціальну напругу. Тоді таких калік тільки в європейській частині країни налічувалося понад двох з половиною мільйони. З 1946 до 1949 року проводилася політика зменшення кількості людей, які отримали інвалідність, щоб економити державний бюджет. (Це вам нічого не нагадує?)

До 70-річчя Сталіна було вирішено довести проблему з інвалідами до кінця. Вони зникли раптово, майже за добу. Сталінські  поплічники вміли це робити. Інвалідів відправили в так звані «будинки-інтернати». У людей відбирали паспорти, солдатські книжки. Фактично їх переводили у статус в'язнів. Їм давали кримінальні статті: «за бродяжнічество», «за попрошайнічество», «за тунєядство». Їх судили, відправляли в табори, в яких вижити вони не могли. Є свідчення, що інвалідів таємно масово розстрілювали. Жодні документи, які підтверджували б це сучасним історикам недоступні. Вони, якщо ще не знищені, зберігаються у Росії і доступ до них строго заборонено.

23 липня 1951 р. був прийнятий закон «Про заходи боротьби з антисуспільними, паразитичними елементами». Серед затриманих згідно того закону 70% були інваліди війни. Якщо не цінилося життя людей у часи війни, то після війни сенсу робити цього не було. Згадаємо жуківський лозунг «Мамки ще народять!». Люди, скалічені захищаючи батьківщину, стали жертвами боротьби з жебрацтвом після війни, та в кращому разі перетворилися на в'язнів.

Чи не нагадує вам моя розповідь дії сучасної влади???

 Євген ШАПОВАЛОВ.

Депутат Олексієво-Дружківської селищної ради.