Скористаймося нагодою

Несе Галя воду, коромисло гнеться, а місцева влада з неї сміється. З однієї газети в іншу блукають волання мешканців — немає води! Ой, погано! Ой, тече вода каламутна, тому тая жінка смутна! Немає в чому білизну випрати, нема в чому дитинку вимити. Отакі-то пісні співають місцеві мешканки. І ніхто не здогадується, що їх проблеми місцевій владі до того місця, що в дитинки частіше забруднюється.

Якщо іншому місту, десь на заході, нема кому скаржитись і їхнє щастячко десь закотилось, то Костянтинівці пощастило і пофортунило. Адже всі її мешканці, крім небагатьох, голосували за партію регіонів. А ця партія, завдяки зраді Мороза, соціаліста і поета, отримала майже необмежену владу. Щоб отримати усю владу, конче потрібна була конституційна більшість у 300 голосів. Проте, не так сталось, як гадалось. Президент грюкнув кулаком і всі розбіглись знову обиратись до Верховної ради.

Тут я саме добрався до того, чому так поталанило нашим мешканцям. При владі хто зараз? Правильно, партія регіонів. Постійно діючий найштабіший штаб якої партії працює у місті? Правильно, штаб партії регіонів. Як на війні. Тоді теж були штаби. Менші в окопах під вогнем, а старші подалі, у штабі.

До чого це я веду, може дошкульно запитати хтось. А ось до чого. Мешканці і мешканки міста, можуть, незалежно від форми вух і кольору очей, звернутись до штабу і запитати: А де ж ваше «покращення вже сьогодні». Ми вже чекали, чекали й усі чеканочки поїли, а маємо лише “погіршення”. А у штабі люди розумні, і одразу відповідь: “А нам Президент заважав”. А мешканці і мешканки теж не в тім’я биті: “А ви не кажіть Президенту, що зробите нам так, щоб води стало вдосталь. І ми, можемо навіть забожитись, що нікому не відкриємо цю таємницю. А якщо, навіть заїде Президент у наше місто, будемо мовчати, як партизани на допиті, і навіть винесемо на вулицю своїх малюків із загидженими дупками, мовляв, нічим помити.
Зараз у розпал нових виборів невимовно повезло і тим, у кого роками тече каналізація і у підвалах справжнє трясовиння. Можна пожалітись у штаб, і одразу набіжать з водоканалу хлопці, та так багато, що й не проштовхнешся. І техніка загурчить. Та так гучно, що, навіть неможливо буде почути агітатора з партії регіонів. Навіть мегафон не допоможе почути, про що він бреше.

Зараз, коли усі голосували за партію регіонів, то, з’явившись у штаб можна заволати: “сорок років не було ремонту і будинок розвалюється”. І більше до жеку не потрібно з’являтись, бо усе буде зроблено чин-чином.

Тепер, якщо з’являться для агітації депутати і депутатки, можна, незважаючи на їхню недоторканість і незайманість, посмикати за рукав, мовляв, де «стабильные цены на продукты?»

Можна звернутись до штабу із запитанням: де «русский язык — второй государственный?» Потрібно пожалітись, що у нашому місті неможливо спілкуватись російською мовою. Якщо з жеку за російську мову просто виганяють, то на вулиці б’ють! І в державних установах не хочуть навіть вислухати. Дивляться вовком і вимагають довідку з лікарні, що язик справний. А одній старій бабі п’яничка набив пику, коли вона його соромила російською мовою: «как не стыдно!» Був і зовсім страшний випадок. Чоловік з вулиці Совецькій покалічив власну жінку. А міг би зовсім вбити. І все це зчинилось, що бідна жіночка сказала йому чистою російською мовою: «я тебе изменила и буду изменять, импотент несчастный!»

Поштарка російськомовні видання приносить і, оглядаючись віддає, щоб ніхто не побачив. Всюди, де продають книжки і пресу неможливо купити російськомовної книжки, або газети. Під прилавком, для своїх, зрідка буває щось російською мовою, та спробуйте таке купити! В Донецькій області всі газети і журнали тільки україномовні. В усіх школах нещадно звільняють усіх вчителів, які викладали свої предмети російської мовою. Дитинку, яка розмовляє російською не приймають до дітсадку. Навіть мер, коли проводить засідання російською мовою, замикається і не допускає пресу, щоб, не дай Боже, хтось довідався про цей кримінал.

В перукарні за російське слово або зовсім не обслуговують, або вуха відріжуть. А спробуйте на ринку придбати капелюха, або, пробачте на слові, щось спіднє. Не продадуть! Вимагатимуть назвати товар тільки українською мовою.

В лікарні, лікарка аж труситься від переляку, коли наказує хворому: російською мовою: «Снимите штаны!» Боїться!

Якщо в бібліотеці хтось попросить російськомовну книжку, або журнал, одразу телефонують до СБУ. І тоді, начувайся, необережний читачу. І по квартирах нишпорять, й усіх, хто запитає російською: «кто там!» одразу забирають до кутузки.

Навіть накази російською мовою не виконують. От, наприклад, сказав колись прем’єр-міністр: «Этот шкодливый кот Леопольд…» Ніхто й не ворухнувся. Ніхто не кинувся змінити відомий мультфільм, щоб зробити як наказано. Ніхто не кинувся мишей споряджати у білі фартушки, пухнасті кофтинки та змінювати їхню вдачу на лагідну й інтелігентну. Ніхто не кинувся цього злодія Леопольда показати в усій його красі, як наказав Янукович. Не виконали, тому що наказ російською мовою.

Лише одна людина з партії регіонів не злякалась і вступила в бій з українською мовою. Я пишаюсь тим, що це наш Голова Ю. Н. Роженко. Він викликав цю мову на бій, і з першої публікації відправив її в нокаут (газета “Знамя индустрии” 23.02.2006 р. — “Передвиборна програма”). Він так врізав цій мові, що накладені сорок швів не допомогли — так і залишилась калікою. Ото Герой! Боєць! Сміливець! Власним тілом закрив амбразуру, звідки строчила українська мова. Недарма він має чорний ремінець і нагороду від Росії.

Добре, що саме зараз можна завітати до штабу і пожалітись святою російською мовою. Можна навіть використати ненормативну лексику, бо без неї можуть не зрозуміти. Потрібно сказати ці слова до виборів, бо хто не встигне, картатиме себе за втрачену можливість. Адже, людина потрібна лише перед виборами, бо вона ганчірка одноразового користування.

От поталанило нашому місту, наче сам Господь руки підставляв. Скористаймося нагодою.