Розгадка вищих таємниць

По туманній Костянтинівці з фотоапаратом та Стусом

Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь

від частоколу огорожі, кетяг

різьблений намерзу на утлих вікнах

і олімпійське торжество берез,

ця теплота сподіяння і сну,

вспокоєного спогадами, окрай

душі впокореної, де усі

початки і кінці зійшлися разом —

це все розгадка віщих таємниць,

котрі тебе спостигнуть ненароком

і відживлять. Спостигнуть — і уб’ють.

І що то все? Життя легка основа

лягла в прозорості земного дня

і світиться. І світ благословенний,

караючи, у душу увійшов.

І душу геть обліг.

Душе, світися,

як цей сліпучий — в кучугурах — сніг.