Мова поезії

Яка різниця — то куди пішов,
Хто що сказав, і рима вже готова.
Поезія — це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!
І то не є дзвінкий асортимент
метафор, слів — на користь чи в догоду.
А що, — не знаю.
Я лиш інструмент,
в якому плачуть сни мого народу.
Ліна Костенко (2005 р.)

Написання цієї статті спровокував електронний лист на мою адресу людини, яку я поважаю і який є моїм однодумцем. Він дорікнув мені, нібито я образив декого з авторів віршів своєю статтею: «Божий дар не всім дається».  Я звичайний читач, а не критик, і на мене не варто ображатись. На всіх не догодиш, тай не потрібно, бо, як кажуть у народі: «Комусь подобається піп, а комусь попова дочка». Отже, про поезію та її мову.

Українська мова — це колосальне духовне багатство народу. Наш лінгвістичний корпус налічує 42 мільйони слововживань. За роки незалежності створено новий 20-томний тлумачний словник української мови, 18 томів якого містять 190 тисяч слів, два томи — ономастика, а це майже 70 тисяч географічних назв. Виходить багатотомний етимологічний словник, термінологічні і орфографічні словники. Вийшов унікальний електронний російсько-український словник (1624-1930). Компакт-диск підготували у київському видавництві «К.І.С.». Серед двомовних словників йому досі нема рівних. Він містить неоціненний мовний матеріал. Це справжній словниковий шедевр. Словник складали великі знавці, шанувальники і оборонці української мови, люди з вільним мисленням.

Існує інтегрована лексикографічна система «Словники України» — найбільший у світі український електронний словник. Остання, відома мені, версія цього словника відтворює функції словозміни, транскрипції, фразеології, синонімії та антонімії понад 252 тисячі слів. Якщо роздрукувати на папері зміст цього словника, то це потребуватиме 120 тисяч сторінок великого формату. Тобто, цей словник може існувати лише в електронному вигляді.

Маючи таке багатство, для поетів існує, здається, неозоре підґрунтя для творчості. Утім, дехто використовує з цього скарбу менше одного відсотка. Послуговуючись римами типу: «знов-кров-любов», вважає себе поетом. В своїй статті «Божий дар не всім дається» я вже висловився щодо мого ставлення до цих людей. Проте, не поглянувши на себе збоку, дехто страшенно образився, і вважає, що точна характеристика Ігоря Губермана на них не розповсюджується. Поезія — це також наука, і цьому необхідно вчитись. А найпершою і найважливішою умовою є освіченість. Не освіта, а саме освіченість. По-друге, коли людині раптом спаде на думку удосконалити, або винайти новий велосипед, то треба спочатку поцікавитись: а що і як це зробили інші? І якщо ваш велосипед виявиться гіршим, тому що ви не врахували знання та ідеї попередників, варто припинити цю марудну і невдячну справу, а просто скористатись вже винайденим і виготовленим. Тобто отримувати насолоду від істинної поезії. Можу вас запевнити — це теж немале задоволення.

І, звичайно, немає сумніву, що без таланту вірші не складуться. Набутої духовної культури теж не завадить, бо вродженої буває не досить. Особливо засмучує віршування українською мовою. Відчувається, що автор думає російською і перекладає на іншу, українську мову, яка не є його рідною, а отже, не може передати усі відтінки душевного настрою. Усе так вимучене, як погано зроблена підробка. Воно, звичайно, коли думки бідні, то й мова збідніла. Такі вірші бажано друкувати під рубрикою: «Страшне перо не в гусака». Це ж скільки борщу потрібно з’їсти, щоб компенсувати такі величезні витрати енергії. А я, наївна людина, взагалі вважав, що вірші приходять самі, як душевна пісня, і тільки тоді вони знаходять відгук в іншому серці, як камертони, настроєні на одну частоту. Якщо поезія зачіпає людську душу, якщо, читаючи, перехоплює дихання, це справді талановито.

В своїй статті «Закатовані, але не зламані» я вже наводив чудовий вірш С.Караванського «Молитва». Автор взагалі чоловік знаний і вельми небуденний. Його «Словник рим української мови» не має аналогів у світі. Мовознавець, поет, перекладач С.Караванський, шляхетна людина, зберіг моральну стійкість, мав високу мету і крицеву до неї волю.

Наведу скорочено вірші багаторічного в’язня, Святослава Караванського, що були надруковані у передмові його величезної праці: «Словник рим української мови», який він складав п’ятдесят років. Це словник лише інструмент, а не посібник, і без поетичного таланту не витворить з людини поета. Кохаючись у мові поезії, С.Караванський, засланий до Мордовії, писав у 1978 році:

Рим і глаголів карбовані тони!
Скільки розради, утіхи та щастя
Вас у стрункі шикувати колони,
Місце, призначене кожному, класти!

Чуючи вчених невігласів осуд,
Сам собі думаю: «Десь, може, всує
Слів-ряснозвуків ворушу я стоси,
Час і папір так без діла марную?»

Ні, це неправда! Від тих хто шукає,
Мати природа не знає секретів;
Пошук — це дослідна нива безкрая,
Пошук — це крила творців та поетів!

Вічноживий, вічноюний глаголе!
Ти уособив гармонію світу!
В спілці з тобою свій розум і голос
Людство гартує од віку до віку!

Кожний твій наголос, пауза, рима,
Кожне сполучення, зрощення, вислів
Через віки покоління нестиме
Мудрість безсмертної творчої мислі!

Рим і глаголів гартовані лави!
Вам зустрічати століття прийдешні!
Вічно хай правнукам мозок буравить
Музика й ритм ваших звуків чудесних!

Всі, хто в живому кохається слові!
Цю недописану вивершіть казку!
Хай Вам щастить на цій стежці жертовній
Більше від мене уміння докласти!


ЯРОСЛАВ. [email protected]