Душу, тіло ми положим
за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Гімн України.
Павло Чубинський,
С. Данилович.
Где мы взяли эту моду: продавать свою свободу?..
Григорий Дикштейн.
Свобода чи хліб? Чи можлива така постановка питання? Ніхто не відмовляється від хліба, бо то святе. Але ще святіша Свобода. Вільна особистість розуміє, що категорія «свобода» первинна, а «хліб» — вторинна. Коли людина незалежна, вона завжди знайде можливість, яким чином заробити на хліб. Світова практика давно довела – чим нижчий в країні рівень свободи, тим бідніші більшість її громадян. Утім, слід пам’ятати, що свобода людини розмахувати руками закінчується там, де починається ніс його сусіда.
У 1917 році наші прадіди на Донеччині прийняли всім серцем владу більшовиків, а через декілька років ця влада поставила їх до стінки і відправила до світлого майбутнього... А їм потрібно було брати в руки рушницю, а ще краще кулемет, і так всьому українському селянству. Тоді може й були б ми сьогодні вже в цивілізованій Європі. А якщо б наш прадід і загинув, то як вільна людина, а не смертю раба.
Більшовики вигребли у селян під час Голодомору хліб, щоб вони відмовились від свободи працювати на власній землі, а йшли до колгоспу. Комуністи керувалися словами Лєніна: «Хлебная монополия, хлебная карточка, всеобщая трудовая повинность является в руках пролетарского государства, в руках полновластных советов самым могучим средством учета и контроля... Это средство контроля и принуждения к труду посильнее законов конвента и его гильотины. Гильотина только запугивала, только сламывала активное сопротивление, нам этого мало».
«Мобилизовать армию, выделив ее здоровые части, и призвать девятнадцатилетних для систематических военных действий (!) по завоеванию, сбору и свозу хлеба. Ввести расстрел за недисциплину. Успех отрядов измерять успехами работы по добыче хлеба».
Візьмемо у свідки Черчилля: «Сталин в беседе с Черчиллем обронил фразу, что ему тогда понадобилось ликвидировать сопротивление 10 миллионов противников. «Десять миллионов, — сказал он, подняв руки. - Это было страшно. Это длилось четыре года». (Уинстон Черчилль. Вторая мировая война. Лондон, 1951. Том 4, книга 2, стр. 447)».
Комуністи ще довго вважали, що зламали селянина. Сталося так, що за багато років ці селяни все ж таки зберегли свободу, бо ніколи не працювали на чужій землі, як на своїй. Це був скритний спротив, або тихий саботаж. Коли селяни зрозуміли, що їх перетворили на рабів, то вони, навіть, не усвідомлюючи, сприйняли нав’язану більшовиками основну формулу раба: більше з’їсти і менше працювати. Доказом є той факт, що врешті-решт, після багаторічного існування колгоспів і радгоспів щорічно збільшувалися закупки Радянським Союзом хліба за кордоном. Велику частку цього хліба купували в Канаді, де українці-хлібороби на гірших землях і в погодних умовах гірших за українські, вирощували такі врожаї, що самі не голодували, тваринництво розвивали та ще й продавали хліб в СРСР.
І лише коли стало зрозумілим, що нафти і газу не вистачає для закупівлі хліба і до хліба, обережно дозволили відроджувати фермерські господарства. Але працювати на землі вже було нікому. Вільних людей не залишилось. Винищення і виселення справжніх ґаздів, пияцтво і втеча селян до міст зробили свою чорну справу. Зневажливе ставлення до селян, як до людей другого сорту, теж не збільшувало врожаї.
В Україні згодом поділили землю на паї. Міському мешканцю - кому десять соток, а комусь дулю з маком. Сільським - кому гектар, кому трохи більше. От і здають вони цю землю, просочену потом і кров’ю їх батьків та дідів, в довгострокову оренду. Вважайте назавжди. Бо за законом продавати не можна. Правда, ця перешкода не завадила багатьом скоробагатькам від влади отримати у свою власність десятки гектарів найкращих земель.
А якщо помре орендар і не залишить спадкоємців, або у спадкоємців не вистачить терпіння, то орендатор взагалі отримає цю землю у власність на підставі набувальної давності, згідно зі ст. 119 Земельного Кодексу: «Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування».
Демократичні людські спільноти давно зрозуміли, що без свободи в принципі не може бути хліба. В Україні розумні люди також вважали це за аксіому. Згадаємо рядки Дмитра Павличка:
«Свобода - ось універсальний код,
Бо кожна людська праця прагне волі;
Там, де живе нев’ярмлений народ,
Зернинок більше в колоску на полі.
Там сяє домна, шахта і завод
У чистоті неначе в ореолі,
А в бідності живуть лишень раби,
Що йдуть до праці, мов до боротьби».
Комуністи з самого початку свого панування обіцяли збудувати комунізм. Люди ще задовго до жовтневого перевороту мали уявлення, що це таке. Відкриємо чудовий роман В.В. Крєстовського: «Петербургские трущобы», написаний ще у 1867 році:
«В Малиннике вообще господствовал своего рода бесцеремонный коммунизм, да и не в одном лишь Малиннике, а во всех трущобах низшего разряда. Существуют там особенные личности, пользующиеся некоторыми мелочными удобствами трактирного заседания с помощью самой наглой бесцеремонности. Это — попрошайки на затяжку, на стакан пива, на чашку чая. Сидит, например, у стола какой-нибудь человек, курит сквернейшую папиросу и пьет мутное пиво! Попрошайка подходит к нему — и нужды нет, что совсем незнаком с ним и вовсе не знает, кто он, и даже видит-то впервые,— обращается за позволеньем хлебнуть из стакана и затянуться табаком, а сам, не дожидаясь отказа и даже, по-видимому, совершенно не предполагая и возможности его, берет одной рукой стакан, а другою вытягивает из губ папироску. Отпивает сколько захочет, покурит себе и как ни в чем не бывало ставит стакан на прежнее место, папироску тычет в рот прежнего курильщика и, обыкновенно сплюнув сквозь зубы в сторону, отходит от него даже не буркнув спасибо».
Скільки б ви не гортали праці Лєніна та його наступників, ви не знайдете означення: що це таке комунізм? Про соціалізм у Лєніна є дещо - пусті і ніщо не означаючі формули: «Социализм — это учет»; «Социализм без почты и телеграфа есть пустейшая фраза»; «Кто не работает, тот не ест»; «От каждого по способностям, каждому по труду».
Правда були дві формули і про комунізм: «Коммунизм – это советская власть плюс электрификация всей страны» і «От каждого по возможности, каждому по потребности». І ніхто навіть не помітив, що комунізм був вже побудований у… тюрмі.
Там кожен в’язень має безкоштовно дах над головою і роботу. Має триразове безплатне харчування, безкоштовні, відповідні до пори року, одежу і взуття. Можна до цього переліку додати розваги на дурняк – телевізор, різні гуртки, концерти. Зважте на дармові комунальні послуги – електрику, воду, каналізацію. Навіть немає потреби збирати гроші на ремонт даху, якщо він протікатиме. Візьміть до уваги, що в тюрмі можна отримати також безоплатну освіту, з допомогою безплатних підручників і задурно користуватися бібліотекою. Одного немає в тюрмі – свободи.
Звичайно, не всім необхідна свобода. Рабу вона не потрібна. Особливо тій людині старшого покоління, яка зросла при обмеженні свободи. Ця особина, сформована при авторитарному режимі, звикає до несвободи. Коли з якоїсь причини тиск держави раптом щезає, вона почуває себе дискомфортно. Воля сприймається нею як хаос. Вона прагне позбутись свободи, хоче знов притулитись до чобота хазяїна, який наведе порядок. І якщо цей хазяїн вкраде у них раптом отриману свободу, то вони, або не помітять її відсутності, або радітимуть, лижучи хазяйські чоботи.
Однією з найголовніших ознак і головною складовою свободи є свобода слова. Звичайно, не у номенклатурно-клановому світовідчутті в режимі: «ми порадились, і я вирішив». Зараз ми поступово втрачаємо свободи. Живучи не за ґратами, починаємо відчувати себе як у тюрмі. В кожної людини є потреба бодай десь говорити правду, інакше вона може поринути в глибоку депресію.
Раби не помітять чи є свобода слова, чи є можливість людині висловити свою думку, чи немає. Рабам це непотрібно. Як колись зазначив польський гуморист Станіслав Е.Лец: «Свобода раба - це свобода обирати собі рабовласника».
А свобода слова необхідна лише патріотам своєї країни, зокрема Павлові Гірнику:
«Яка ганьба — все бачити й мовчать,
Розп’яти волю на двоспальній дибі,
Вуста стуливши, як печать,
Мовчанням зароблять садиби!
Що ж, до Голгофи тільки крок.
Сягнуть свободи тільки сильні.
За розум не один пророк
Наклав життям у божевільні.
Одна подяка — гнів і лють —
І від раба, і від тирана —
Чи йти снігами у кайданах,
Чи золотом вуста заллють…»
ЯРОСЛАВ
Yаroslаv70 [at] mеtа.ua
за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Гімн України.
Павло Чубинський,
С. Данилович.
Где мы взяли эту моду: продавать свою свободу?..
Григорий Дикштейн.
Свобода чи хліб? Чи можлива така постановка питання? Ніхто не відмовляється від хліба, бо то святе. Але ще святіша Свобода. Вільна особистість розуміє, що категорія «свобода» первинна, а «хліб» — вторинна. Коли людина незалежна, вона завжди знайде можливість, яким чином заробити на хліб. Світова практика давно довела – чим нижчий в країні рівень свободи, тим бідніші більшість її громадян. Утім, слід пам’ятати, що свобода людини розмахувати руками закінчується там, де починається ніс його сусіда.
У 1917 році наші прадіди на Донеччині прийняли всім серцем владу більшовиків, а через декілька років ця влада поставила їх до стінки і відправила до світлого майбутнього... А їм потрібно було брати в руки рушницю, а ще краще кулемет, і так всьому українському селянству. Тоді може й були б ми сьогодні вже в цивілізованій Європі. А якщо б наш прадід і загинув, то як вільна людина, а не смертю раба.
Більшовики вигребли у селян під час Голодомору хліб, щоб вони відмовились від свободи працювати на власній землі, а йшли до колгоспу. Комуністи керувалися словами Лєніна: «Хлебная монополия, хлебная карточка, всеобщая трудовая повинность является в руках пролетарского государства, в руках полновластных советов самым могучим средством учета и контроля... Это средство контроля и принуждения к труду посильнее законов конвента и его гильотины. Гильотина только запугивала, только сламывала активное сопротивление, нам этого мало».
«Мобилизовать армию, выделив ее здоровые части, и призвать девятнадцатилетних для систематических военных действий (!) по завоеванию, сбору и свозу хлеба. Ввести расстрел за недисциплину. Успех отрядов измерять успехами работы по добыче хлеба».
Візьмемо у свідки Черчилля: «Сталин в беседе с Черчиллем обронил фразу, что ему тогда понадобилось ликвидировать сопротивление 10 миллионов противников. «Десять миллионов, — сказал он, подняв руки. - Это было страшно. Это длилось четыре года». (Уинстон Черчилль. Вторая мировая война. Лондон, 1951. Том 4, книга 2, стр. 447)».
Комуністи ще довго вважали, що зламали селянина. Сталося так, що за багато років ці селяни все ж таки зберегли свободу, бо ніколи не працювали на чужій землі, як на своїй. Це був скритний спротив, або тихий саботаж. Коли селяни зрозуміли, що їх перетворили на рабів, то вони, навіть, не усвідомлюючи, сприйняли нав’язану більшовиками основну формулу раба: більше з’їсти і менше працювати. Доказом є той факт, що врешті-решт, після багаторічного існування колгоспів і радгоспів щорічно збільшувалися закупки Радянським Союзом хліба за кордоном. Велику частку цього хліба купували в Канаді, де українці-хлібороби на гірших землях і в погодних умовах гірших за українські, вирощували такі врожаї, що самі не голодували, тваринництво розвивали та ще й продавали хліб в СРСР.
І лише коли стало зрозумілим, що нафти і газу не вистачає для закупівлі хліба і до хліба, обережно дозволили відроджувати фермерські господарства. Але працювати на землі вже було нікому. Вільних людей не залишилось. Винищення і виселення справжніх ґаздів, пияцтво і втеча селян до міст зробили свою чорну справу. Зневажливе ставлення до селян, як до людей другого сорту, теж не збільшувало врожаї.
В Україні згодом поділили землю на паї. Міському мешканцю - кому десять соток, а комусь дулю з маком. Сільським - кому гектар, кому трохи більше. От і здають вони цю землю, просочену потом і кров’ю їх батьків та дідів, в довгострокову оренду. Вважайте назавжди. Бо за законом продавати не можна. Правда, ця перешкода не завадила багатьом скоробагатькам від влади отримати у свою власність десятки гектарів найкращих земель.
А якщо помре орендар і не залишить спадкоємців, або у спадкоємців не вистачить терпіння, то орендатор взагалі отримає цю землю у власність на підставі набувальної давності, згідно зі ст. 119 Земельного Кодексу: «Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування».
Демократичні людські спільноти давно зрозуміли, що без свободи в принципі не може бути хліба. В Україні розумні люди також вважали це за аксіому. Згадаємо рядки Дмитра Павличка:
«Свобода - ось універсальний код,
Бо кожна людська праця прагне волі;
Там, де живе нев’ярмлений народ,
Зернинок більше в колоску на полі.
Там сяє домна, шахта і завод
У чистоті неначе в ореолі,
А в бідності живуть лишень раби,
Що йдуть до праці, мов до боротьби».
Комуністи з самого початку свого панування обіцяли збудувати комунізм. Люди ще задовго до жовтневого перевороту мали уявлення, що це таке. Відкриємо чудовий роман В.В. Крєстовського: «Петербургские трущобы», написаний ще у 1867 році:
«В Малиннике вообще господствовал своего рода бесцеремонный коммунизм, да и не в одном лишь Малиннике, а во всех трущобах низшего разряда. Существуют там особенные личности, пользующиеся некоторыми мелочными удобствами трактирного заседания с помощью самой наглой бесцеремонности. Это — попрошайки на затяжку, на стакан пива, на чашку чая. Сидит, например, у стола какой-нибудь человек, курит сквернейшую папиросу и пьет мутное пиво! Попрошайка подходит к нему — и нужды нет, что совсем незнаком с ним и вовсе не знает, кто он, и даже видит-то впервые,— обращается за позволеньем хлебнуть из стакана и затянуться табаком, а сам, не дожидаясь отказа и даже, по-видимому, совершенно не предполагая и возможности его, берет одной рукой стакан, а другою вытягивает из губ папироску. Отпивает сколько захочет, покурит себе и как ни в чем не бывало ставит стакан на прежнее место, папироску тычет в рот прежнего курильщика и, обыкновенно сплюнув сквозь зубы в сторону, отходит от него даже не буркнув спасибо».
Скільки б ви не гортали праці Лєніна та його наступників, ви не знайдете означення: що це таке комунізм? Про соціалізм у Лєніна є дещо - пусті і ніщо не означаючі формули: «Социализм — это учет»; «Социализм без почты и телеграфа есть пустейшая фраза»; «Кто не работает, тот не ест»; «От каждого по способностям, каждому по труду».
Правда були дві формули і про комунізм: «Коммунизм – это советская власть плюс электрификация всей страны» і «От каждого по возможности, каждому по потребности». І ніхто навіть не помітив, що комунізм був вже побудований у… тюрмі.
Там кожен в’язень має безкоштовно дах над головою і роботу. Має триразове безплатне харчування, безкоштовні, відповідні до пори року, одежу і взуття. Можна до цього переліку додати розваги на дурняк – телевізор, різні гуртки, концерти. Зважте на дармові комунальні послуги – електрику, воду, каналізацію. Навіть немає потреби збирати гроші на ремонт даху, якщо він протікатиме. Візьміть до уваги, що в тюрмі можна отримати також безоплатну освіту, з допомогою безплатних підручників і задурно користуватися бібліотекою. Одного немає в тюрмі – свободи.
Звичайно, не всім необхідна свобода. Рабу вона не потрібна. Особливо тій людині старшого покоління, яка зросла при обмеженні свободи. Ця особина, сформована при авторитарному режимі, звикає до несвободи. Коли з якоїсь причини тиск держави раптом щезає, вона почуває себе дискомфортно. Воля сприймається нею як хаос. Вона прагне позбутись свободи, хоче знов притулитись до чобота хазяїна, який наведе порядок. І якщо цей хазяїн вкраде у них раптом отриману свободу, то вони, або не помітять її відсутності, або радітимуть, лижучи хазяйські чоботи.
Однією з найголовніших ознак і головною складовою свободи є свобода слова. Звичайно, не у номенклатурно-клановому світовідчутті в режимі: «ми порадились, і я вирішив». Зараз ми поступово втрачаємо свободи. Живучи не за ґратами, починаємо відчувати себе як у тюрмі. В кожної людини є потреба бодай десь говорити правду, інакше вона може поринути в глибоку депресію.
Раби не помітять чи є свобода слова, чи є можливість людині висловити свою думку, чи немає. Рабам це непотрібно. Як колись зазначив польський гуморист Станіслав Е.Лец: «Свобода раба - це свобода обирати собі рабовласника».
А свобода слова необхідна лише патріотам своєї країни, зокрема Павлові Гірнику:
«Яка ганьба — все бачити й мовчать,
Розп’яти волю на двоспальній дибі,
Вуста стуливши, як печать,
Мовчанням зароблять садиби!
Що ж, до Голгофи тільки крок.
Сягнуть свободи тільки сильні.
За розум не один пророк
Наклав життям у божевільні.
Одна подяка — гнів і лють —
І від раба, і від тирана —
Чи йти снігами у кайданах,
Чи золотом вуста заллють…»
ЯРОСЛАВ
Yаroslаv70 [at] mеtа.ua
Comments
свобода слова
А скажите, Ярослав, если бы все в Украине было так, как вам хочется, согласно тех идей, которые вы отстаиваете - была бы у меня в таком мире свобода слова говорить, скажем, что коммунизм это хорошо. Свобода говорить об этом открыто, собирать аудитории, митинги и т.д.? Не подвергался бы я в таком мире гонениям за свои взгляды - не важно правильные или нет с вашей точки зрения, как руководителя.
коммунизм я выбрал случайно. это не значит, что я сторонник этих идей.
А чому б і ні!
Ответ на свобода слова от _Mr. Grabovskiy_
Стаття 15 Конституції проголошує:
«Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України».
Утім, людині, яка претендує на пропаганду будь-яких ідей, особливо комуністичних, я би порадив спочатку вивчити російську мову. Цією мовою ніколи не пишуть: «согласно тех идей». Грамотна людина напише: «согласно тем идеям».
...В совєцькі часи на історичному факультеті один старенький професор, починав лекції так: «Шановні колеги, ось що із цього приводу говорили Маркс, Енгельс і Ленін. Записали? А тепер послухайте, що із цього приводу говорить наука...»
Інший відчайдушно сміливий дідусь російський фізіолог, академік і Нобелівський лауреат Іван Павлов у 1934 році звернувся з листом до Ради народних комісарів СССР з листом: ««Ви сієте по цивілізованому світу не революцію, а з величезним успіхом фашизм. До Вашої революції у світі фашизму не було».
Для мене особисто немає різниці між комунізмом і нацизмом (фашизмом).
Звичайно, у вільному світі можна пропагувати будь-які ідеї, якщо вони не заборонені законодавством. Хіба що в школах я би не радив співати радянську пісню: «Мы раздуем пожар мировой».
Еще одна порция откровений или как рождаются мифы…
Начну с вопросов.
>Візьмемо у свідки Черчилля
И дальше идет цитата, вроде как из книги, написанной самим Черчиллем, которая должна тебя - читатель, сразить прямо в моск! И, действительно, сразила... наповал... Начинается она так: «Сталин в беседе с Черчиллем обронил фразу…». Вот если бы я писал воспоминания, я бы точно написал «Сталин в беседе со мной…». Ну если посмотреть на все известные цитаты Черчилля, то он всегда (как и все адекватные люди) говорит от своего имени, а не о себе в третьем лице. Да, скорей всего это не цитата Черчилля. Возможно, его, вроде как, цитата начинается словами «Десять миллионов, — сказал он, подняв руки. - Это было страшно. Это длилось четыре года». Тогда кого вы цитируете, Ярослав? Кого цитирует тот, кого цитируете вы? О чем говорится в этой цитате? Под местоимением «он» подразумевается Сталин? Действительно ли за словами «десять миллионов», скрываются противники Сталина (а это слова из цитаты цитирующего) которых он «ликвидировал»? Почему именно 4 года? Может этого годы войны 1941-1945? Тогда причем тут большевики, колхозы и коллективизация? Эти политики встречались только лишь во время и после войны, ну чтобы не соврать, наверное, раза 3-4 (я сейчас не располагаю такими точными данными). Вполне логичным было бы предположить что, они обсуждали войну и послевоенный мир, который висел на волоске. Ну даже если это не так. И Черчилля заинтересовало состояние нашего сельского хозяйства, и что именно означал в 1927г. «наш ответ Чемберлену…», Остину Чемберлену, родному брату Невилла Чемберлена, предшественника (с 37 по 40гг) Черчилля на посту премьера и его однопартийца… ну не поняли тогда Англичане вот этой картинки… и лозунгов Первомая
«Дави Империализма Гиену
Могучий Рабочий Класс!
Вчера были танки лишь у Чемберлена,
А нынче есть и у нас!» внимание(!) тут я пошутил, не перепутайте. Далее, а можно ли предположить, что суровый мегадиктатор признался Черчиллю, в том, что ему было страшно? Насколько известно истории Сталин и Черчилль никогда не были закадычными друзьями, чтобы вести такие кухонные разговоры в стиле: «понимаешь, дружище Уинстон, когда я проводил красный террор с целью загеноцидить гордых укров – мне было реально страшно, они лезли что зомби! 10 миллионов зомби! мы их душили, душили… душили, душили…. Это было страшно, это длилось 4 года…» Тут я опять шучу (!) Ну и в конце, для весомости исторического факта надо обязательно указать источник (с) Уинстон Черчилль. Вторая мировая война. Лондон, 1951. Том 4, книга 2, стр. 447. А те кто не верит, go! go! в библиотеку искать несуществующие цитаты.
Может потом еще продолжу, если будет желание, ваша статья добротная - располагает…
Недавно читав цікаву статтю
Ответ на Еще одна порция откровений или как рождаются мифы… от rezon
Недавно читав цікаву статтю про 'заперечувальників', http://www.newscientist.com/article/mg20627606.500-living-in-denial-the-truth-is-our-only-weapon.html. Я би порадив почитати цю статтю Резону, але маю сильне враження, що, перефразовуючи анекдот, 'Резон - писатель, а не читатель'.
Принаймні він не полінився 'развенчать' Ярослава з його цитатою Черчилля, але зовсім не став перейматись пошуком джерела та перевіркою тієї цитати. А між іншим, Ярослав таки акуратно навів джерело з точністю до сторінки, хоча, може й процитував не абсолютно точно. Я перевірив джерело, допитливий читач, наприклад, зможе знайти його тут http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2173653. Ось як там подано на стор.447 "Ten millions, " he said, holding up his hands. "It was fearful. Four years it lasted. It was absolutely necessary for Russia, if we were to avoid periodic famines...."
І знову є бажання одіслати Резона до тієї статті , але я розумію що це намарне.
І наостанок, глузувати і йорнічать з мертвих людей, наших прадідів, замородованих під час Голодомору нехай і в ім'я очень светлих идей и теорий, не гарно. Я б навіть сказав, що це паскудство. І дуже сподіваюсь що вам, Резоне, буде колись соромно за це.
Свобода..
Всегда так будет и бывало,
Таков издревле белый свет.
УЧЕНЫХ МНОГО,УМНЫХ МАЛО...
Вы Ярослав хорошо отрабатываете свою зарплату...
Схоже, що в нього...
Схоже, що в Резона лише одна мета - зайняти побільше місця на галузці. Бо він сам працювати не бажає, а свої довідки бере більше на гугіллі вже кимось зроблені - "спєціальна для культпрасвєта". А в Ярослава більшість інфи з довідників і першоджерел. Те ж, що пропонує Google, не завжди відповідає дійсності, а може - завжди не відповідає дійсності.
жесть.
Ответ на Схоже, що в нього... от Georgij
"Те ж, що пропонує Google, не завжди відповідає дійсності, а може - завжди не відповідає дійсності..."
Да, 60% пользователей сети выбирают гугл именно за это!