Про свободу, хліб і комунізм

Душу, тіло ми положим
за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Гімн України.
Павло Чубинський,
С. Данилович.

Где мы взяли эту моду: продавать свою свободу?..
Григорий Дикштейн.

Свобода чи хліб? Чи можлива така постановка питання? Ніхто не відмовляється від хліба, бо то святе. Але ще святіша Свобода. Вільна особистість розуміє, що категорія «свобода» первинна, а «хліб» — вторинна. Коли людина незалежна, вона завжди знайде можливість, яким чином заробити на хліб. Світова практика давно довела – чим нижчий в країні рівень свободи, тим бідніші більшість її громадян. Утім, слід пам’ятати, що свобода людини розмахувати руками закінчується там, де починається ніс його сусіда.

У 1917 році наші прадіди на Донеччині прийняли всім серцем владу більшовиків, а через декілька років ця влада поставила їх до стінки і відправила до світлого майбутнього... А їм потрібно було брати в руки рушницю, а ще краще кулемет, і так всьому українському селянству. Тоді може й були б ми сьогодні вже в цивілізованій Європі. А якщо б наш прадід і загинув, то як вільна людина, а не смертю раба.

Більшовики вигребли у селян під час Голодомору хліб, щоб вони відмовились від свободи працювати на власній землі, а йшли до колгоспу. Комуністи керувалися словами Лєніна: «Хлебная монополия, хлебная карточка, всеобщая трудовая повинность является в руках пролетарского государства, в руках полновластных советов самым могучим средством учета и контроля... Это средство контроля и принуждения к труду посильнее законов конвента и его гильотины. Гильотина только запугивала, только сламывала активное сопротивление, нам этого мало».

«Мобилизовать армию, выделив ее здоровые части, и призвать девятнадцатилетних для систематических военных действий (!) по завоеванию, сбору и свозу хлеба. Ввести расстрел за недисциплину. Успех отрядов измерять успехами работы по добыче хлеба».

Візьмемо у свідки Черчилля: «Сталин в беседе с Черчиллем обронил фразу, что ему тогда понадобилось ликвидировать сопротивление 10 миллионов противников. «Десять миллионов, — сказал он, подняв руки. - Это было страшно. Это длилось четыре года». (Уинстон Черчилль. Вторая мировая война. Лондон, 1951. Том 4, книга 2, стр. 447)».

Комуністи ще довго вважали, що зламали селянина. Сталося так, що за багато років ці селяни все ж таки зберегли свободу, бо ніколи не працювали на чужій землі, як на своїй. Це був скритний спротив, або тихий саботаж. Коли селяни зрозуміли, що їх перетворили на рабів, то вони, навіть, не усвідомлюючи, сприйняли нав’язану більшовиками основну формулу раба: більше з’їсти і менше працювати. Доказом є той факт, що врешті-решт, після багаторічного існування колгоспів і радгоспів щорічно збільшувалися закупки Радянським Союзом хліба за кордоном. Велику частку цього хліба купували в Канаді, де українці-хлібороби на гірших землях і в погодних умовах гірших за українські, вирощували такі врожаї, що самі не голодували, тваринництво розвивали та ще й продавали хліб в СРСР.

І лише коли стало зрозумілим, що нафти і газу не вистачає для закупівлі хліба і до хліба, обережно дозволили відроджувати фермерські господарства. Але працювати на землі вже було нікому. Вільних людей не залишилось. Винищення і виселення справжніх ґаздів, пияцтво і втеча селян до міст зробили свою чорну справу. Зневажливе ставлення до селян, як до людей другого сорту, теж не збільшувало врожаї.

В Україні згодом поділили землю на паї. Міському мешканцю - кому десять соток, а комусь дулю з маком. Сільським - кому гектар, кому трохи більше. От і здають вони цю землю, просочену потом і кров’ю їх батьків та дідів, в довгострокову оренду. Вважайте назавжди. Бо за законом продавати не можна. Правда, ця перешкода не завадила багатьом скоробагатькам від влади отримати у свою власність десятки гектарів найкращих земель.

А якщо помре орендар і не залишить спадкоємців, або у спадкоємців не вистачить терпіння, то орендатор взагалі отримає цю землю у власність на підставі набувальної давності, згідно зі ст. 119 Земельного Кодексу: «Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування».

Демократичні людські спільноти давно зрозуміли, що без свободи в принципі не може бути хліба. В Україні розумні люди також вважали це за аксіому. Згадаємо рядки Дмитра Павличка:

«Свобода - ось універсальний код,
Бо кожна людська праця прагне волі;
Там, де живе нев’ярмлений народ,
Зернинок більше в колоску на полі.
Там сяє домна, шахта і завод
У чистоті неначе в ореолі,
А в бідності живуть лишень раби,
Що йдуть до праці, мов до боротьби».

Комуністи з самого початку свого панування обіцяли збудувати комунізм. Люди ще задовго до жовтневого перевороту мали уявлення, що це таке. Відкриємо чудовий роман В.В. Крєстовського: «Петербургские трущобы», написаний ще у 1867 році:

«В Малиннике вообще господствовал своего рода бесцеремонный коммунизм, да и не в одном лишь Малиннике, а во всех трущобах низшего разряда. Существуют там особенные личности, пользующиеся некоторыми мелочными удобствами трактирного заседания с помощью самой наглой бесцеремонности. Это — попрошайки на затяжку, на стакан пива, на чашку чая. Сидит, например, у стола какой-нибудь человек, курит сквернейшую папиросу и пьет мутное пиво! Попрошайка подходит к нему — и нужды нет, что совсем незнаком с ним и вовсе не знает, кто он, и даже видит-то впервые,— обращается за позволеньем хлебнуть из стакана и затянуться табаком, а сам, не дожидаясь отказа и даже, по-видимому, совершенно не предполагая и возможности его, берет одной рукой стакан, а другою вытягивает из губ папироску. Отпивает сколько захочет, покурит себе и как ни в чем не бывало ставит стакан на прежнее место, папироску тычет в рот прежнего курильщика и, обыкновенно сплюнув сквозь зубы в сторону, отходит от него даже не буркнув спасибо».

Скільки б ви не гортали праці Лєніна та його наступників, ви не знайдете означення: що це таке комунізм? Про соціалізм у Лєніна є дещо - пусті і ніщо не означаючі формули: «Социализм — это учет»; «Социализм без почты и телеграфа есть пустейшая фраза»; «Кто не работает, тот не ест»; «От каждого по способностям, каждому по труду».

Правда були дві формули і про комунізм: «Коммунизм – это советская власть плюс электрификация всей страны» і «От каждого по возможности, каждому по потребности». І ніхто навіть не помітив, що комунізм був вже побудований у… тюрмі.

Там кожен в’язень має безкоштовно дах над головою і роботу. Має триразове безплатне харчування, безкоштовні, відповідні до пори року, одежу і взуття. Можна до цього переліку додати розваги на дурняк – телевізор, різні гуртки, концерти. Зважте на дармові комунальні послуги – електрику, воду, каналізацію. Навіть немає потреби збирати гроші на ремонт даху, якщо він протікатиме. Візьміть до уваги, що в тюрмі можна отримати також безоплатну освіту, з допомогою безплатних підручників і задурно користуватися бібліотекою. Одного немає в тюрмі – свободи.

Звичайно, не всім необхідна свобода. Рабу вона не потрібна. Особливо тій людині старшого покоління, яка зросла при обмеженні свободи. Ця особина, сформована при авторитарному режимі, звикає до несвободи. Коли з якоїсь причини тиск держави раптом щезає, вона почуває себе дискомфортно. Воля сприймається нею як хаос. Вона прагне позбутись свободи, хоче знов притулитись до чобота хазяїна, який наведе порядок. І якщо цей хазяїн вкраде у них раптом отриману свободу, то вони, або не помітять її відсутності, або радітимуть, лижучи хазяйські чоботи.

Однією з найголовніших ознак і головною складовою свободи є свобода слова. Звичайно, не  у номенклатурно-клановому світовідчутті в режимі: «ми порадились, і я вирішив». Зараз ми поступово втрачаємо свободи. Живучи не за ґратами, починаємо відчувати себе як у тюрмі. В кожної людини є потреба бодай десь говорити правду, інакше вона може поринути в глибоку депресію.

Раби не помітять чи є свобода слова, чи є можливість людині висловити свою думку, чи немає. Рабам це непотрібно. Як колись зазначив польський гуморист Станіслав Е.Лец: «Свобода раба - це свобода обирати собі рабовласника».

А свобода слова необхідна лише патріотам своєї країни, зокрема Павлові Гірнику:

«Яка ганьба — все бачити й мовчать,
Розп’яти волю на двоспальній дибі,
Вуста стуливши, як печать,
Мовчанням зароблять садиби!
Що ж, до Голгофи тільки крок.
Сягнуть свободи тільки сильні.
За розум не один пророк
Наклав життям у божевільні.
Одна подяка — гнів і лють —
І від раба, і від тирана —
Чи йти снігами у кайданах,
Чи золотом вуста заллють…»

ЯРОСЛАВ
Yаroslаv70 [at] mеtа.ua