На День голодомору як завжди вийшли активісти, як завжди на самоті

Влада, як завжди, відзначила це у робочий день. Ясна річ - у вихідний їм треба відпочивати від "трудов праведних".

Але ж державний День пам'яті жертв голодомору - сьогодні.

Тому купка активістів Костянтинівки, як це вже було не один раз, провела зранку біля символічного знаку по голодомору, що у 2006 році поставили на самому занедбаному місцевому цвинтарі на Сантуринівці, молебень.

Як завжди службу читав наш побратим Отець Віталій, як завжди запалили свічки та лампадки, поклали на пам'ятник хліб та яблука.

Було багато важливих та цікавих слів промовлене. Їх ви прочитаєте у друкованій "Провінції".

А це уривок з твору "Козачка Ганна" Василя Гайворонського, написаного у 1947 році на чужині, який звучав сьогодні. Наш письменник завжди з нами.

"Вона знала, що незабаром помре. Уже батька й матір якісь люди винесли з хати, кинули поверх купи трупів на вантажне авто й увезли. Коли авто віддалялося, звисла через борт материна рука коливалась, ніби мати прощалася з Ганною. Дівчина дивилась крізь вікно байдуже, її вже не могло зворушити ніщо. Ще за день дійшла на печі маленька сестричка, колись непосидюща Віра. Пухле її тіло лежало горілиць.

Надворі сяяло весняне сонце, приваблювало до себе Ганну. Їй нічого не хотілося, тільки сонця. Ледве ступаючи важкими неслухняними, мов чужими ногами, вийшла вона на безлюдну вулицю й, притулившися спиною до хатньої стіни, поволі зсунулася на теплу землю. Догасала вона, як жевріюча жарина серед попелу. Щироко розкриті очі нічого не бачили, вона вже поринула в безмежний спокій...".