Соціалізм з розкосими очима

Fames1 — болезнь, которой нет в медицинских учебниках.
А. П. Чехов. «Устрицы». 1884 год.

В наш час залишилось зовсім небагато країн, керівництво яких сповідує комуністичну ідеологію. Фактично це диктаторські, або майже диктаторські режими.

В своїй статті «І сліпий кінь дорогу держить, коли видющий на возі сидить» («Провинция» № 4 від 26.01.2005 р.) я згадував: «В 1997 році депутат від нашого міста Пасечна Л., поздоровляючи населення міста із комуністичним святом, у «Знамени индустрии» № 126 видала таку сентенцію: «Социализм не умер. Он существует и показывает свои преимущества в миллиарднонаселенном Китае и в других государствах — на Кубе, во Вьетнаме, Северной Корее».

У тій статті я згадав про усі перелічені країни, крім Китаю, великої найдревнішої країни — батьківщини багатьох технічних винаходів, які змінили долю людства. Серед них — папір, компас, порох і друкарство. Більшість китайських режимів були авторитарними і часто використовували жорстокі методи для забезпечення стабільності своєї влади і лояльності населення. Але у двадцятому сторіччі китайцям особливо не поталанило. З перемогою у громадянській війні комуністична партія Китаю 1 жовтня 1949 року заснувала нову державу — Китайську Народну Республіку (КНР), і Мао Цзедун почав будувати комунізм.

Внаслідок сварки між «вождями» в 1960 році, Радянський Союз зовсім припинив допомогу Китаю і відкликав усіх своїх спеціалістів. Одразу перестали співати пісню на слова М. Вершиніна, і музику В. Мурадели: «Русский с китайцем братья вовек, крепнет единство народов и рас». В цей час західні країни, а також Канада і Австралія надсилали зерно для помираючих від голоду людей в Китаї.

Під враженням відзначення роковин українського Голодомору я згадав минулорічну статтю М. Дубинянського в «Дзеркалі тижня» № 48 від 15.12.2007 р. «Голод імені Мао», в якій автор пише:

«2007 рік ознаменований сумним ювілеєм: 90 років тому почалася тріумфальна хода планетою комуністичних режимів. Історики вважають, що ідея загальної рівності коштувала життя приблизно 100 мільйонам людей. І найбільший внесок у це страшне «досягнення» зробили аж ніяк не Ленін і Сталін, а комуністичний правитель Піднебесної Мао Цзедун.

Серед десятків мільйонів людей, зведених зі світу Великим керманичем, — і жертви штучного голоду 1959‑1961 рр. Про катастрофу в КНР, яка забрала більше життів, ніж будь-який інший голод в історії, у нас знають одиниці. Тим часом нашим співвітчизникам не зайво було б звернути увагу на цей трагічний епізод: адже у 1932‑1933 рр. аналогічну драму пережила й Україна.

У своїх мемуарах дисидент Володимир Буковський описує появу у Володимирській тюрмі незвичного в’язня — громадянина КНР Ма Хуна, заарештованого за незаконний перехід радянсько-китайського кордону. Ма Хун розповів, що таке китайський голод — коли все листя з дерев з’їли, усю траву. Хоч сто кілометрів іди — а й жук гнойовий не трапиться.

Голод 1959‑1961 рр. у Китаї — одна з «білих плям» історії ХХ століття. Доступ дослідникам до матеріалів про цю трагедію надзвичайно ускладнений. Сучасний Китай, який викинув практично всі комуністичні догми на смітник історії, продовжує оберігати «честь мундира». Якщо про репресії проти номенклатури в роки культурної революції в КНР говорять охоче, то більш ранні експерименти компартії над селянством залишаються табуйованою темою. Тому книжка англійця Джаспера Беккера «Голодні привиди» про ці події в Китаї є забороненою, а висловлювання італійського прем’єра Сильвіо Берлусконі про жорстокість китайських комуністів у період голоду ледь не спровокували дипломатичний скандал.

Голод був породжений не природними катаклізмами, а сумновідомою політикою «Великого стрибка», проголошеною Мао Цзедуном 1958 року. Історик Пол Джонсон пише: «Він хотів одним махом опинитися в комунізмі. Своє палке бажання ущільнити історичний час він проектував на селянах».

Восени 1959 р. китайське село піддали масованій атаці. Команди, озброєні залізними щупами, обходили селянські будинки в пошуках схованок із продовольством. Подекуди пішли ще далі: аби перешкодити розкраданню громадських запасів, людей позбавили можливості готувати їжу поза комунальними кухнями. У селян вилучали і знищували все кухонне начиння, а ночами активісти стежили за тим, аби ніхто не розпалював вогню.

Людей, підозрюваних в приховуванні зерна, жорстоко били, закопували в землю, катували розпеченим залізом. Багато селян загинуло, не витримавши катувань; «розкрадачів» народного добра масово запроторювали в табори.

Цілі повіти та провінції опинилися в стані блокади. Селян, які намагалися прорватися в міста, зустрічали кулеметами. У ті роки в китайських містах люди споживали значно менше калорій, ніж в’язні Освенциму. Але й мізерний пайок городян був недосяжною мрією для бранців «народних комун». Їжею, яку раз на день отримували селяни в голодуючих провінціях, зазвичай була миска трав’яного «супу». Виснажені люди намагалися знайти додаткові джерела харчування.

Китайська емігрантка Цзяцзя Ван, яка пережила голод маленькою дівчинкою, згадує: «Протягом кількох років померли мільйони людей, але наша родина, на щастя, вижила й не померла від голоду… Навесні, коли було багато бруньок в’яза, старші брати та сестри ходили по них до лісу. Моя мама змішувала їх із борошном і розпарювала, аби спекти коржі. Ми вижили, вживаючи в їжу листя дерев і зібрані нами їстівні дикі трави».

Голодуючі селяни їли комах, кору дерев, навіть землю. Масового характеру набули випадки трупожерства та канібалізму. Ось історія, описана одним китайським автором: «У селі була така голодуюча родина, в якій живими залишилися тільки батько і двоє дітей: хлопчик і дівчинка. Їм зовсім не було що їсти. Якось батько сказав дівчинці йти на вулицю. Коли дівчинка повернулася додому, вона не могла знайти молодшого брата, але в каструлі плавали білі жирні шматки м’яса, а біля плити валялася купа кісток. За кілька днів батько знову налив води в каструлю, а потім покликав доньку. Дівчинка злякалася і голосно заплакала за дверми: «Тату, не їж мене, я тобі зберу трави, а якщо з’їси мене, не буде кому для тебе це зробити».

Найчастіше, збожеволівши від голоду, батьки обмінювалися дітьми, щоб не бачити, як їхні власні сини і доньки йдуть під ніж… Стараннями Мао Цзедуна та його підлеглих Китай перетворився на справжнє царство кошмару.

У розпал голоду китайська влада витратила понад чотири мільярди доларів на розробку ядерної зброї. Цих грошей із надлишком вистачило б для порятунку всіх голодуючих. Якби хтось хотів їх рятувати.

Правляча верхівка Китаю знала про голод, хоча активісти на місцях і намагалися приховати його масштаби. Так, перед візитом голови КНР Лю Шаоци в рідне село довелося терміново замазати багнюкою голі стовбури дерев, бо всю кору з’їли голодуючі селяни. Але співчуття до нещасних партійні бонзи не відчували. Мао Цзедун, розмірковуючи про продовольчу ситуацію в селі, радив: «Вчіть селян менше їсти, робіть їхній суп і кашу рідшими! Держава має зробити все можливе, щоб не дати селянам їсти забагато».

На 1961 р. голод у Китаї сягнув апогею. Смертність була надзвичайно висока; у деяких районах уже нікому було ховати мертвих.

Скільки всього життів забрав штучний голод у КНР? За оцінками істориків, число жертв становило від 20 до 40 мільйонів людей; більшість дослідників схиляються до цифри 30 мільйонів. Так чи інакше трагедія 1959‑1961 рр. може вважатися найбільшим голодом в історії людства, породженим комуністичною доктриною та особисто Мао Цзедуном».

В своїй іншій статті «Реквієм по соціалізму» в «Українській правді» від 11.2008 р. М. Дубинянський пише про сучасний Китай:

«Каким образом хитрые китайцы умудрились не влезать в долги, а накапливать богатства? Благодаря фирменным рецептам от Маркса, Энгельса и Ко? Отнюдь.

Красные знамена и статуи Мао никого не должны вводить в заблуждение: марксистские идеи в КНР давно выброшены на свалку. В Китае царит самый настоящий капитализм безо всяких социалистических сантиментов — дикий, беспощадный, отвратительный.

Здесь можно наблюдать все капиталистические гримасы, некогда приводившие в ужас товарища Маркса и давно исчезнувшие в Европе: разительное имущественное расслоение, бесконтрольное увеличение рабочего дня, мизерная заработная плата, активная эксплуатация малолетних, кошмарные условия труда, не отвечающие элементарным санитарным нормам…

Подробные рассказы о китайских угольных шахтах, стройплощадках или обувных фабриках слабонервным не рекомендуются. Достаточно сказать, что в лексиконе жителей КНР есть звучное словечко «гуолаосы» — «смерть от переработки». Сомневаюсь, что этот емкий термин имеет аналоги…

В условиях кризиса жесткий китайский капитализм легко нокаутирует своих европейских и американских конкурентов. Экономика Поднебесной держится не на виртуальных финансовых махинациях, а на выжимании реального пота из реальных людей, вкалывающих по 15‑16 часов в сутки.

Западные буржуи-либералы не могут позволить себе такой роскоши: для этого нужен авторитарный режим, готовый давить любую оппозицию, в том числе рабочее движение.

Китайский шахтер не будет стучать каской по площади Тяньаньмэнь, требуя достойных условий труда — ему никто этого не позволит».

Закінчила своє поздоровлення Пасечна Л. словами: «Мы возвратимся к социализму и восстановим его принципы и в нашем государстве — родной Украине».

В Україні на такі слова влучно кажуть: «Тіпун тобі на язик, Людо!» Упаси нас Боже від таких рідних, а від ворогів ми самі відіб’ємося.

1Голод (лат)

Скорочував статті М. Дубинянського
ЯРОСЛАВ. [email protected]