Костянтинівка — земля козаків. Частина 4. Україна в облозі

Частина 1. Частина 2. Частина 3.

Для кращого розуміння історії українського козацтва, яке в кінці ХV сторіччя вже отримало свою постійну тилову і операційну базу на острові Хортиця - Січ, а значить політично і організаційно остаточно виокремилося в польсько-литовській державі, треба зробити хоча б побіжний огляд політико-економічної ситуації у найближчих сусідів козаків в XVI сторіччі. Це поляки, москалі і турки — османи (кримські татари — їх васали).

Мехмед II Завоеватель (Фатих)

1. Визначальні для України процеси відбувалися у Західній Європі: відкриття морських шляхів до Америки, Індії, Китаю, процеси національного державотворення, початок капіталістичної модернізації. Надзвичайно високий попит на продукцію сільського господарства, і, збіжжя, зокрема, привів до різких соціальних зрушень в Європі на схід від лінії, що пройшла від Гамбурга до Відня. Цей процес назвали другим закріпаченням селян. В 1534 р. правительці Нідерландів писали: «Всі ці великі пани і вельможі Польщі й Пруссії за двадцять п’ять років до цього часу знайшли можливість посилати по своїм рікам все своє збіжжя в Данцвік і там його продавати господам вищеназваного міста. Тож з цієї причини королівство Польске і великі вельможі зробились дуже багаті». Великі польські і українські князі і гадки не мали підвищувати урожайність, вкладати гроші у вдосконалення сільського господарства. Вони просто почали озброєною правицею посилювати експлуатацію селян. Панщина зростає з одного дня на тиждень у 1500 році до 3 днів у 1550 році, до 6 днів у 1600 році. Значно зростають і інші податки і зобов’язання селян.

Амстердамські купці укладають, як сказали б у наш час, форвардні контракти з купцями із Гамбургу, які на кореню закуповують у Вишневецьких, Острожських, Конєцпольських і інших тогочасних «олігархів» все збіжжя. В цей час і виникає гострий соціальний конфлікт між українським селянством і українсько-польською феодальною верхівкою, який згодом предстане не тільки в соціальних, а також в релігійних і національних кольорах. За умови слабої королівської влади, панство починає процес перетворення українських селян у рабів, бидло, робочу скотину. Це вже вдалося зробити з польським селянином. Але Україна не Польща...

Козацтво в цьому конфлікті не просто очолить національний спротив. Воно створить армію без держави. Воно піде проти тогочасних глобалізаційних процесів. Це буде якась незбагненна і небачена в світовій історії консервативна революція проти постаючого на континенті капіталістичного ладу. Ця революція збереже живу душу народу, його споконвічну культуру і спосіб життя, виробить з русинів українців, а з Русі зробить землю козаків. Але вона ж законсервує багато таких красивих і поетичних прадавніх рис характеру, які ускладнюють інтеграцію українства в сучасний глобалізований світ.

2. Оттоманська Туреччина в 1453 році стає тогочасною наддержавою. Вона є спадкоємцем великої арабо-мусульманської цивілізації, через арабів (спочатку Європа читала Аристотеля і Піфагора арабською) і Візантію, стала спадкоємицею ще і античної. Вона втілює в своєму державотворенні великий принцип ісламської цивілізації — справедливість, а значить, рівність всіх перед законом.

Політична філософія великого Рашид ад-Діна: «Основа управління є справедливість, бо, як кажуть, прибуток держави буває від війська – нема прибутку султану, крім як від війська, а військо можна зібрати завдяки податку – нема війська без податку, а податок отримують від райата (народу) – нема податку, крім як від райата (народу), а райат можна зберегти завдяки справедливості – нема райата, коли нема справедливості».

В поняття ісламської справедливості входили також справедливі податки і ринкові ціни, з націнкою не більш, ніж 10 відсотків, які встановлював духовний суддя — каді.

Згідно «Корану» земля і її надра належать Богу, тому всі завойовані землі ставали власністю держави. За службу султан давав воїну маєток — килидж тімар («шабельний тімар»). За хоробрість і в нагороду за службу розміри маєтку збільшувалися. Кріпацтва не було, а податки були поміркованими. Селяни були вільними. Коли тімаріот (сіпах) намагався збільшити селянські виплати, то останні могли звертатися до казі і тоді держава і авторитет «Корану» ставали на захист простої людини.

Європейців вражало, що в Туреччині немає спадкової аристократії, всі високопосадовці зайняли свої посади завдяки особистим хисту, таланту, знанням.

Турки створили першу у світі професійну армію. Головною силою там була не сіпахська кавалерія, а яничарська піхота і потужна артилерія.

За посадові злочини і корупцію султан не вагаючись карав на смерть чиновників любого рангу. Десятки за день відрубаних голів високопосадовців вражали європейців, але були частиною справедливого світоустрою.

Князь Влад Дракула, який здобув велику популярність завдяки сучасному маскульту, просто провів державну реформу по османському зразку. Він не був маніяком і вампіром. Іван IV Грозний теж не був патологічним вбивцею-маніяком. Він хотів модернізувати Московщину. А найбільш сильною і взірцевою державою того часу була Туреччина.

3. Існує велика бібліографія західних мандрівників по Московщині XVI–XVII сторіч. Вони опрацьовані в книзі В.Ключевського «Оповіді іноземців про Московську державу». Ніхто і гадки немав писати про Московію, як про Русь. «Образ правління в них сильно нагадує турецький, якому вони, як бачимо, намагаються наслідувати, по розташуванню своєї країни і по своїм здібностям у справах політичних…» - це пише англійський дипломат Джайлс Флетчер. «Порівняння з турецькими султанами стали навіть загальним містом для іноземних письменників при характеристиці московського государя», - писав Ключевський. Політичний устрій, економіка, організація війська, одяг і манери москалів, все є настільки далеким від європейських зразків, що ні у кого не виникає ні аніменьшого сумніву, що це і є Схід, а конкретно — Оттоманська Порта.

Московський Цар, звісно, не був таким цивілізованим, як султан. За ним не стояла ані велика політична філософія, ані суфійська мудрість. С часів арабського Халіфату в мусульманських країнах існувала традиція поділу військової, фінансової і судової влади. Всі землі ділились на приватні («мульк»), церковні («вакф»), державні («мірі»), і землі султана («хассе»).

Московській цар попросту і без затєй вважав себе «Хазяїном усієї землі Руської». От і вся політична філософія. Те, що десь там на цій землі сиділи білоруські князі Глинські, чи українські Острожські, чи славне товариство Запорізьське, чи руське (не російське!) вільне місто Господин Великий Новгород значення не мало. Не мала значення і дача земель московській церкві. В історії Московії неодноразово царі їх і відбирали.

Цікаво, що під час татарського ординського правління на Русі православна церква була звільнена від податків. Звісно, вона це відпрацьовувала, пояснюючи своїм прихожанам, що «всяка влада від Бога». От ми і бачимо незвичайний феномен. З середини XIV сторіччя створюється Укріплений Район «Московія» - десятки міцних фортець-монастирів навкруги Москви. Вони контролюють язичнецькі райони, де серед слов’янського і фіно-угорського населення стара віра буде триматися до XVII сторіччя. Контролюють комунікації, створюють опорні пункти для наступу на сусідів. Це гігантські кошти! Але ми вже знаємо, що татарська орда стала для Москви «золотою». В історичній літературі навіть можна зустріти закиди татар до московських князів: «Ви ж збираєте данину, то чого ж до нас нічого не довозите?»

Але нічого не платячи татарам, московська церква платила московським князям! Вражаючий приклад середньовічних податкових фінансових оборуток. І плач московських літераторів: «Як нас іго чавило. Як ми захищали Європу від азійського варварства!»

Найбільш вражаючою була тотожність маєткової (поместной) системи до турецької системи тімарів. Московські царі послідовно нищили традиційне на Русі і в Польщі, Литві, загалом в Європі вотчинне землеволодіння, а переняли турецьку модель, яка давала змогу мати до 100 тисяч і більше дворянської кінноти. Як і в Туреччині, земля давалася і воїнам низького походження - «бойовим холопам».

Також в Москві в усьому наслідуть Туреччину, створюючи стрілецьке військо. По озброєнню, тактиці бою стрільці є аналогом яничар.

Московські князі після захоплення Новгорода «вивели» звідтіля всю знать, переселивши її на свої землі. «Вивод» - це переклад турецького терміна «сургун», і така ж практика.

Як і в Туреччині, при приєднанні нових територій, московські правителі проводять переписи населення і земельних володінь, зменшуючи податковий тиск на селян і відбираючи землю у місцевого боярства.

«Судебник» Івана ІІІ 1497 року, а потім і «Судебник» 1550 року і по філософії, і по жорстокості покарання копіюють турецькі взірці. Московський вислів: «Сечь, как сидорову козу» є відгоміном турецьких покарань батогом «садар каза» - по арабські «присуд судді» (арабська мова — мова «Корану»).

Навіть незбагненна істориками опричнина має точний аналог в державному устрою Туреччини. Поділ землі на земщину і опричнину, це є поділ землі на «хассе» - землю султана і «дівані» - інші землі. Опричнина (особливий двір) є точним перекладом «двора османських султанів».

По турецькому зразку реформують Валахію і Молдову, шах Аббас реформує Персію. В 1526 році володар Кабула Бабур з допомогою турецьких артилеристів перемагає при Паніпаті, захоплює північну Індію. Він створює Імперію Великих Моголів, яка запозичує багато інституцій в Оттоманській Порті. Тож історія московських модернізацій починається не з Петра І. Для розуміння історії Московщини не Русь-Україну вивчати треба, а історію Татарії (Великої Орди) і Туреччини.

І.Брєдіхін, викладач історії КПЛ.