Костянтинівка — земля козаків. Частина 5

Частина 1. Частина 2. Частина 3. Частина 4.

Є такий американський геополітик і військовий теоретик Альфред Тайер Мехен (1840-1914). В американській військово-морській академії в Анаполісі його твори вивчають приблизно так, як в штатах біблейського пояса Америки Святе Письмо. Максимально скорочено я б виклав його концепцію морської міці так:

— Нація зможе отримати максимальний зиск тільки від трансокеанської торгівлі.

— Військовий флот цю торгівлю повинен забезпечити.

— Флот, який створюється для інших цілей, приведе державу до самознищення, бо ніяка економіка не в змозі буде витримати таке марнотратство.

Князь Дмитро Байда-Вишневецький —
перший козацький отаман.

Пам'ятаєте, у сучасного московського юмориста Задорного є такий номер про американців-дебілів. От що мене завжди дивувало, чому росіянам, на руїнах своєї імперії, так смішно? Навіть уявити не можу Німеччину 1950 року, де вся країна подихає з сміху над американцями чи росіянами, які є “дебіли”.

Господь править, тому в 1970-1980 роках московська імперія створила найсильніший у світі кількісно, але, на щастя, не якісно, океанський флот, де тільки АПЛ було 360 одиниць. Одного цього було б достатньо, щоб імперія “просіла”. А скільки було грошей “на вітер” і крім цього. Тут і “мирний космос”, чи затратне будівництво БАМу, для заселення і господарського використання ресурсів якого 1,5-2 мільйонів “добровольців” не існувало в природі. І дорогокоштуюча “братерська допомога афганському народу”, яка знищила мільйон афганців, єдина провинність котрих полягала в жертовній готовності захищати рідну землю від іноземних поневолювачів. До речі, ця підступна і неспровокована агресія совєцької імперії відкрила для наркотрафіка з цієї країни терени СРСР. Тому афганська  війна закінчиться лише тоді, коли перестане гинути від душманської наркоти наша молодь.

“Біблія” дає історику методологічну вказівку: “Якщо Господь кого хоче погубити, то позбавляє його розуму”.

Чи можуть праці визначних англійських і американських теоретиків морської війни висвітлити по-новому морські походи козаків? Чи вміщаються морські походи козаків в загальну історію світового військового мистецтва? Чи, може,був це дикий бандитський “бєспрєдєл”, помста без жалю і без роздуму, без всякого теоретичного грунту? Чи можна знайти в морських війнах козаків тактичне і стратегічне планування? Загалом, що це було? Чи можемо ми порівняти козацькі війни на Чорному морі і на Каспії? Чому Єрмаку і Разіну, потужній Московській державі,  не вдалося створити на Волзі щось подібне до Січі на Дніпрі? Що заважало козакам Московії атакувати Персію з моря з таким завзяттям, як запорожці атакували Туреччину на протязі 300 років? Що, там біглих селян не вистачало? Чому донське і російське козацтво замість війни з невірними нищили російську торгівлю з Персією і воювали з московською владою? Це тільки частина запитань, на які важкувато знайти відповіді у працях істориків.

Так склалося, що в московській історичній традиції історія України і козаків, зокрема, розглядалась, як якесь краєзнавство, історія місцева. От тому до академічної російської історії, яку писали поважні академіки на кшталт Солов'йова чи Ключевського, відношення вона має опосередковане. В історію світову вони вписували Московію, заміщуючи нею Україну. Для нас там міста вже не знаходилося. Ось, наприклад, думка знаного російського історика Солов'йова про українських козаків: «Казак искал в степи через бегство только личной свободы; он являлся в степь не для того, чтобы трудиться, утвердить более правильные отношения к труду: он бежал для того, чтобы быть вольным казаком, а не мужиком, ибо с понятием труда соединялось понятие мужичества. Таким образом, выход казака в степь из государства вовсе не был шагом вперед в общественном развитии, а скорее, шагом назад…”

Цій ситуації культурно-історичного геноциду нашої історії неабияким чином посприяло загальне захоплення у 1830-х роках, і пізніше, філософією історії Гегеля. Річ у тому, що Гегель всю світову історію розглядав, як грунт, на якому з'явилося найвище творіння Світового Розуму (цим терміном він назвав Бога) — німецька імперія на чолі з кайзером. Звісно, що з'явилося це по законах діалектики. Російська інтелігенція, як сказилася. Гегелем захоплювалися, як ми колись «бітлами». Гегель став ідейною засадою, як для західників, так і для слов'янофілів. З младогегельянства вийшов марксизм, який поставив на найвищий шабель світового розвитку комуністичну ідею. У Гегеля віднайшли свою філософію історії російські історики, які на найвищий шабель, замість Німеччини, поставили ідею Московщини-Росії. Гегель припав до вподоби і німецьким націоналістам, хоча б, як вдала спроба виправдовування столітнього геноциду і асиміляції слов'янського автохтонного населення Європи. На третину німці — це онімечені слов'яни. Загалом, захоплення гегельянством — це торування шляху для фашизму, яку б імперію ми не возвеличували -  німецьку, чи братерську їй по правлячій династії російську.

Але і не у кожного західного не тевтонського історика і військового теоретика знайдеться місце в його теоріях для морських походів козаків. Наприклад, англієць Філіп Коломб, ще один теоретик “морської міці” XIX сторіччя, вважав, що морська війна, на відміну від “зустрічних морських набігів”, з'являється тільки з появою значної морської торгівлі і парусного флоту, який здатен до довготривалого перебування в морі.

Флотилії козацьких чайок, які налічували від кількох десятків до більш ніж  тисячі суден, захищали європейські країни від турецько-татарської навали протягом століть. Напад є найкращий захист, тож козаки переносили бойові дії на терени ворога. Вони нападали на ворога там, де він цього не очікував. Примушували його розпорошувати свої сили, їх напади, навіть, зривали турецько-татарські сухопутні походи, заставляли ворога вертати свої війська, які вже пішли в набіг, вертати назад. Обмежені газетні шпальти не дають можливості навіть перелічити всі морські походи козаків. Перший, який відкриває безперервну майже щорічну 300-літню хронологію морських воєн, стався в 1492 році, коли запорожці біля Тягані (Бендери) взяли на абордаж турецьку галеру, яка везла ясир. Козаки звільнили всіх невільників.

Ми можемо виділити кілька періодів цієї вікової морської війни, небаченої в історії.

1-й період, охоплює події з моменту утворення постійної операційної бази на Січі і до середини XVI сторіччя. В цей час козаки координують свої морські походи з сухопутними діями інших козачих підрозділів під проводом литовської влади. Литовські старости часто очолюють навіть морські походи. В цей час немає гострих протиріч між козаками і державною владою. Козаки отримують державну підтримку через литовську адміністрацію. Стратегія направлена на руйнацію тилових операційних баз татар на північному березі Чорного моря, передусім Очакова. Ось приклад бойових дій на протязі тільки одного року.

1556 р. - документами зафіксовано перший спільний похід українців і   москвинів проти кримських татар. Триста запорозьких козаків разом із загоном московського дяка Ржевського спустилися в червні в пониззя Дніпра й спустошили околиці татарської фортеці Іслан-Кирмен. Потім комбіноване військо пішло на Очаків й атакувало тамтешню фортецю. У відписках дяка Ржевського до Москви основна заслуга в цьому поході приписується йому. В той же час турецькі й татарські документи головним винуватцем розорення Очакова називають не Ржевського, а байду Дмитра Вишневецького. Турецький султан, наприклад, повідомляє, що на Очаків 29 червня напав загін Вишневецького, який нараховував 600 кінних і запорожців на 18 чайках, що «припливли Дніпром».

А кримський хан, поставивши до відома польського короля, що «князь Дмитро... його милості цесаря турецького замку Очаківському шкоду немалую учинив», погрожував: «Коли б то латвей стало того слугу вашого князя Дмитрія до рук своїх дістати». Повертаючись з-під Очакова, українсько-російський загін був атакований татарами на Дніпрі. Згідно повідомленню дяка Ржевського, «под Ислам-Кирмен пришел калга крымский, а с ним весь Крым — 6 дней бились с пищалями на острове». Потім, відбивши вночі татарські кінські табуни, переправили їх на острів, після чого по «литовській стороні» (правий берег Дніпра) пішли вверх. На цьому бойові дії на Дніпрі не припинилися. Посол російського царя Федір Загряжський повідомляв у грудні 1556 р. до Москви: «Сие осени о Покрове (14 жовтня — ця свята дата — день українського козацтва) Вишневецкий князь Дмитрий взял Ислам-Кирмен й людей побил і пушки вывез к себе на Днепр во свой город». Інша козацька флотилія влітку штурмувала Керч.

А от 1570 р. - п'ять тисяч запорожців прибуло на Дон. Вони засновують тут Черкаськ, що згодом стане столицею Донського козацтва. На Дону трохи раніше утворена донська паланка запорожського війська. Вже у 1560 році зафіксовано перші спільні морські походи запорожців-донців і запорожців-січовиків з Дніпра на Чорному морі. Українське походження донського козацтва незаперечне.

Кримський хан Довлет-Гірей повідомив султана в 1570 році, що козаки, скориставшись походом татар під Астрахань, напали на ординські володіння в Причорномор'ї, забравши з собою велику кількість жінок і дітей. У Черкасах, Києві, Брацлаві і Каневі на той час перебувало понад тисячу їх. Вони, звичайно, мали бути обміняні на християнських дітей і жінок.

Недосліджене питання виникає, коли ми спробуємо розглянути зовнішньо-торгівельні відносини московської держави з Оттоманською Портою. Персія і Туреччина в цей час були головними торговельними партнерами Москви. А вся торгівля з Туреччиною йшла по річці Дон.

Ось історія 1560 року. Навесні цього року козаки Дмитра Вишневецького оволоділи Очаковом.

А вже у липні українці, козаки з Дону (там були запорожці), і черкеси племені Жане на чолі з князем Дмитром Вишневецьким, спустившись Доном, почали штурмувати Азов, але в зв'язку з прибуттям турецької ескадри (7 військових кораблів), не мали успіху. Спроба Вишневецького форсувати Таманську протоку і, проникнувши в Крим, атакувати Кафу (Феодосія), також закінчилася невдало: інша османська флотилія вже чекала на переправі і зуміла відбити цей наступ.

Можливо, що турецькі власті були попереджені про ці акції Вишневецького московськими купцями. Це видно з тексту листа бея Кафи султанському дивану: вони, мовляв, «хотіли попередити оттоманські власті про намір Дмитрашки здійснити набіг на Азов». Тим самим московський уряд прагнув продемонструвати могутньому південному сусідові свою добру волю. Він відмовлявся від «Дмитрашки», за якого «не хотів нести відповідальність».  Інша козацька флотилія зруйнувала в той рік Кафу (Феодосія).

Десь в цей час починається 2-й період козацької війни на морі. Торговельні інтереси Московії поступово виводять річку Дон поза межі морської війни. Донці разом з запорожцями не раз будуть спільно ходити на татар і турок, але на Дону московська торгівля не буде страждати. Перед московською дипломатією стає першочергова задача контролю над донським козацтвом.  Хоча ця ситуація буде врегульована не одразу.

Про це свідчать події 1588 року, коли група запорожців під проводом отамана Матвія Федоровича, відділившись «от собратий своих в знатном числе», пішла на Дон.

Зупинившись на берегах Сіверського Донця на дорозі Ливонській, якою проїжджали посли в Крим і в Москву, вони громили їх тут. (Територія села Богородичне біля Святогір'я Донецької області.) Це змусило московського царя звернутися до Матвія Федоровича з проханням пропускати посольства, обіцяючи йому «государеву милость й жалование».

1589 року у повідомленні російського гінця до Криму Петра Зінов'єва зазначалося, що «литовские люди круг Белогорода все посады пожгли. Да Черкасы же литовские воевали сее весны в Азове посад, на посаде Черкасы всяких людей человек с 300». Можливо, це були запорожці, котрих очолював отаман Матвій Федорович.

Цікаво, як царський уряд купує лояльність козаків. За “жалованіє”.

І. Брєдіхін, викладач історії КПЛ

Продовження буде.